«Двi парасолькi», рецензия

Ольга Репина

Прийнятним у книзі є й прийом антропоморфізму, коли тварині – основному персонажу присвоюються риси людини. Цим полегшується ідентифікація дитини з персонажем і його проблемами. Це дуже виправданий прийом, тому-то він застосовується майже в усіх казкових сюжетах.

Разом з тим є й серйозні зауваження.

Так, у вихідних даних книги вказано все, що тільки можна побажати, окрім вікових обмежень. Сучасні горе-видавці часто ігнорують навіть визначення типу видання і зазначення вікової групи. Не часто надають рекомендації щодо читання: чи можливе самостійне читання книги дітьми або ж книга призначена для спільного прочитання з дорослими? Це великий недогляд видавництв і авторів, оскільки проблематика творів та методи роботи зі страхами безпосередньо залежать від віку дитини. Неможливо працювати однаково зі страхами дошкільнят, дітей молодшої і середньої школи. Це нонсенс. Бо у них і страхи різні, і психологічні особливості їх сприйняття.

Друга проблема саме пов’язана з урахуванням цих особливостей. Робота зі страхами не передбачає візуалізації всього списку проблем-жахів, причому таким жорстоким чином, як оголошення. Це не може перегукуватися з цікавими для дітей об'явами про програму циркової вистави, з якою автори намагаються запаралелити сюжетні ходи. Абсолютно дике враження справляють старанно складені списки страхів, які характерні для головних героїв-дітей, де хтось із них боїться вдавитися крихтою або бути втопленим у морі м'ячів. Таким чином ми можемо нав’язати реципієнтові нові страхи, досі йому невластиві.

У обговорюваному виданні читачеві пропонують ознайомитися з таким переліком на с. 81:

Сторінки

Выпуск №4 2015 (6)