«Двi парасолькi», рецензия

Ольга Репина

І найважливіше наступне зауваження – щодо слова як методу впливу. Не можу не відзначити про складність сприйняття тексту дорослим читачем. Що вже й говорити про дитину. Не спонукаю  наближати текст до дитячого белькотання, але співзвуччя слів, структура фраз у книзі не викликають відчуття плавності, а мають опосередкований образ каменів, яких не дуже швидка вода з важким грюкотом тягне дном ріки. Жоден дорослий (експерт чи батьки) не сказав, що дочитав книгу до кінця. Мені довелося. Скажу чесно ? враження різні, що й було відображено в рецензії.

Довго міркувала, чому ж так сталося? Це рідкісний випадок, коли мені доводиться писати текст, у якому є відверта критика, хоча й мінімізована. Висновок такий: необхідно пам’ятати, що типи пізнання у дітей бувають різні, і все ж найефективнішим щодо справжнього, але не хворобливого пізнання, є читання, коли дитина вбирає в себе нові факти, нові погляди з тим щоб згодом застосувати їх у житті. Але автор книги з «корекційним текстом» не може допустити, щоб дитина після прочитаного своїх страхів не позбулася, натомість нових набула. Інакше батьки у розпачі розводитимуть руками: хто поставив цю книгу на дитячі полиці магазинів?

І наприкінці, у контексті творчості дитячих письменників, згадаємо вищенаведеного персонажа-казкаря Оле Лукойє. Пам’ятаєте? У нього було дві парасольки ? для хороших і поганих дітей. І два імені. Що стосується парасольки: шановні автори, не лінуйтеся частіше розкривати добру та пізнавально-різнокольорову в своїх дитячих книгах. А щодо імені ? будьте обережні, адже з доброго казкаря можна перетворитися на зловісного провідника.

Сторінки

Выпуск №4 2015 (6)