«Запах фіалки», пригодницька повість

Уночі мене приснилося, що я дарую небесний камінь Наталці і міцно її пригортаю. І вона так пахне фіалками, що в мене паморочилася голова, а серце ледь не вистрибує з грудей… Я простягаю Наталці небесний камінь, а вона невдоволено каже:

«Шо таке?»

«Ти пахнеш фіалками», – шепочу я, тулюся до неї міцніше і… прокидаюся… Це дід штурхав мене  ліктем і питав:

– Шо таке? 

– Приснилося.

– Спи, – сказав дід. І відсунувся.

Але не спалося. Вже світало, і ми мусили збиратися, щоб надолужити згаяний на перевозі час.

– Діду, а ви вірите в сни? – сказав я.

         – Одчепися!

         – А ви, дядьку Михайле?

         – Сни часто бивают вєщімі. Даже в Бібліі аб етом гаварится.

         – Чуєте, діду?

         – Якшо сняться гроші або яблука чи вишні, то битимуть. Шо тобі сьогодні снилося – яблука чи вишні?

         – Та ні… Мені снилося геть інше.. А вам?

       – А мене якраз снилися яблука…

Невдовзі у підзорну трубу я розгледів на горизонті верхівки трьох десятків вітряків – передмістя Бобринця. Дідовий сон був у руку: саму тут нас і скрутили чумаки.

Розділ шістнадцятий

Чумаки чи харцизяки? – «Франзуцький шпійон». – Плани дядька Михайла. – Їхнє високопревосходительство. – Диліжанс у Миколаїв.

Чумацька валка стояла обабіч, і чумаки скоса поглядали на нас, коли ми почали їх об’їжджати. Але тут передня мажа зрушила з дороги і перегородила нам шлях. Спереду і ззаду до нас підступили чумаки і мовчки почали в’язати діда.

– Показилися? – спитав отетерілий дід. – Шо вам треба?

        – Ви чумаки чи харцизяки? – підпрягся і я.

– Чия б мичала, – сказав старший чумак. – Уже який день за людьми гонитеся? Ми вас давно примітили.

        – Що ви мелете? – сказав дід. – Ні за ким ми не гонимося.

       – А куди ж ви так спішите і так розглядаєте всіх у свою трубу?

     – Та яке вам діло? – кипів дід.

     – Ми з Чигиринщини, – сказав я. – Батька шукаємо. Такий,  з перев’язаною головою.

  – От–от. Він перший вас і помітив, – сказав старший чумак. – Казав, шо на нього один раз уже напали.

        – Це не ми! На нього напав Кадук! Цей чорт!

    – Поліції і розкажете  хто чорт, а хто янгол.

Поки тривала суперечка і в’язали діда, дядько Михайло притрушував сіном швацьку машину. Потім зрозумівши, що її не забиратимуть, він зацікавлено спостерігав за чумаками й шепотів мені:

– Нє влєзай. Ето мірниє люді, я віжу. Но оні ввєдєни в заблуждєніє і очень сердіти. Нада падаждать, ані успакоятся.

Зв’язаного діда посадили на воза, а віжки вручили мені.