«Убити Антиципатора» (уривки з роману)

Ні, не може він так розслаблюватися. Думай, Антоне, думай! Як з тією кандидаткою поводитися? Спочатку, звичайно, оглянути... Він же добре смаки Хазяїна знає. Скільки років разом? Ага, ну, оглядини... Оком кинув – і все зрозуміло. Поговорити... Як би так дізнатися, про що мріє? А то ще знов... про любов... або, ще гірше, – одруження. Нам таких не треба. І щоб не зажерлива була. А то попередня сім шкір з нашого Великого зняла.

Про здоров’я можна не запитувати – Валерка хвору не пропонував би. Все одно, нехай офіційні довідки зробить. Від гріха подалі.

До речі. Треба буде її перевірити. Доручити нашій охороні. Нехай зади від кріселок відірвуть, бо давно вже все робиться по накатаній. Хоча де там... Вони тільки керувати здатні. Доручать ментам, ті й зроблять та на блюдці принесуть.

Хоч би підійшла діваха. Те, що не дуже молода – нормально. Не треба нам недоліток. Ті двадцятилітні зі своїм вередуванням та перебірливістю лише дратують. А спокій Хазяйський берегти треба.

Я її у покоївки призначу. Інструктаж, те-се... Натякнути б якось... щоб спершу не тіпалася. Про надбавку за старання... ха-ха! Щоб і верхом, і низом працювала...