«Про що шуміли дощі», роман (2 частина)

                                                  Марсель Швоб

   «Мачо спрагло марить коханням», — набив речення під власним фото на сайті знайомств. Далі — анкета з дебільними питаннями типу: улюблений художник, поет, улюблена поза Камасутри, та інша нісенітниця. Заради інтересу набрав на сайтівському пошуковику бажані дані: «Україна, Харків, дівчина 25—35 років». Через десяток секунд монітор видав десятки миленьких облич, які байдуже дивились повз мене, повз усіх нас, шукаючих кохання.

І сам не знаю, чого мене занесло на цей сайт. Робота в редакції повернула раніше втрачену можливість годинами сидіти в інеті. За цей час я так знудьгувався за його лабіринтами, що ладен сидіти  в цих нетрях днями.

Зазвичай після ранкового ефіру і до обіднього випуску новин —  цей проміжок наповнюю за власним розсудом. Як правило, тиняюсь без діла, або ж втуплюсь в комп’ютер,чи цмулю третьосортну каву в редакційній забігайлівці.

   Юркове пророцтво збулося: віднедавна — я знаменитість і запеклий ворог всіх українських метеорологів. В мене не замовкає телефон, мою електронну скриньку завалюють листами (щоправда, не завжди приємного змісту), мене запрошують місцеві та київські телеканали.  І буває ж таке? Не йму віри!  Телефонує, наприклад, котрась бабуся з села Рябина Сумської області: бажає знати, коли ж слід чекати хорошої години, аби врешті посадити капусту. В ефірі — пауза пару секунд — і отримуйте, вельмишановна слухачко, точну відповідь. Якщо збрехав, то приїздіть в Харків, я вас зустріну прямо біля вагону, аби ви плюнули  мені в пику.

   Одного разу під час прямого телеефіру якийсь дивак спробував мене вивести, так би мовити, на чисту воду. Підозрюю, що то був науковий співробітник столичного метеоцентру. Так ось, цей колега забажав дізнатись, яка ж буде погода в другій половині дня 26 березня наступного року в місті Баня-Лука (Боснія і Герцеговина). Розпирає сміх, коли намагаюсь уявити його вираз обличчя, коли я через пару секунд замалював в деталях погоду в Баня-Лука та його передмісті, а потім, між іншим, додав: «А от, наприклад, в цей же час над затишним містечком Кічево, що в Македонії, буде доволі вітряно — 10—12 м/с і прохолодно. Волога та вітряна погода протримається тут до 30 березня. А з теплим Олексієм прийде й тепло». Я тішусь з людського скепсису. Прикро, що лишилось так мало людей, які вміють щиро дивуватись.

     Навмання клацнув мишкою під фото з надписом «Ріша, 26 років, Харків». З бездни інету винирнула мрія поета. На замуленому дні моєї душі щось ворухнулось, але  за секунду померло: «Іпохондриків, женатиків, хлопчиків до 25 років прошу не турбувати». А трошки далі, в розділі «Кого я шукаю», наступне: «Мужчину, який заправляється 98-м». Я збунтувався: а як же кохання?!! Навів курсор на симпатичне личко Аліни. Вона виявилась справжньою красунею з довгими загорілими ніжками і з більш земними інтересами: «Познайомлюсь заради сексу на один-два рази». Ото дає! Невже на більше не вистачить?

   Досить. Лишаю все це на потім. Метеокарти в цьому плані більш змістовні, через те переходжу на сайти метеозведень, прогнозів та наукової аналітики. Тут, якщо добре понишпорити, то справжнє кохання можна знайти і в графічних зображеннях циклонів. Так говорять, хоча я в це вже не вірю.

Потому я вийшов покурити й заодно щось купити  до чаю.

   Дівчина мабуть на когось чекала і від нудьги розглядала розвішані на стінах коридору фотографії відомих співаків, політиків, митців, кожен з яких свого часу був запрошений до прямого ефіру нашої радіостанції. Поряд з фотографіями — газетні статті з розповідями про містечкових радіозірок, дипломи, грамоти всіляких там журналістських конкурсів — все, що могло б здатись цікавим для нудьгуючих гостей редакції. Уповільнюю крок, щоб краще її розгледіти. На перший погляд — нічого особливого. Але на що  я звернув увагу, так це на те, що в Харкові так не одягаються:  без потуг на оригінальність — все звично до незвичайності. Ось це саме й приваблювало, підкреслювало її індивідуальність. Спускаючись сходинками, подумав: молодець дівчина — наче відбиток пальця!

                                                  * * *