«Про що шуміли дощі», роман (2 частина)

                 * * *

 

Стояла й дивилась,

як дощ переходить в сніг.

Я дорослішала й бачила,

як сни переходять в дійсність.

Я помирала й бачила,

як дійсність переходить у вічність.

…я так довго вмирала.

З найпершого дня власного існування.

 

 

* * *

 

Не сплю

двадцятий рік підряд,

шукаю скарб в ночах,

залишений у спадок моїм продухом,

і вірю,

що повинні бути

ніким ще не доторкані слова.

 

 

* * *

Коли ми купались,

я заздрила морю,

бо воно сильніше обіймає тебе,

ніж мої руки.

Я заздрила всьому світу,

бо він не випускав тебе з обіймів

ось уже двадцять років.

В мене дві руки.

І одно серце.

…не втримала.

 

 

* * *

 

Розірвана бажаннями,

Закопана невдачами,

Підштовхнута в спину метою,

Переставляю вже не свої ноги.

 

 

* * *

«Світ побудований на числах».

Піфагор

Цієї весни

я доповню його

ще одним

поцілунком.

 

 

Хочу зброшурувати ці папірці, оформити їх книжечкою та відіслати матері. Юлька мріяла їх видати. Якось при нагоді покажу їх нашому письменнику.

 

 

                                                             * * *