«Німб», уривок з роману

Саме згідно з тою пропозицією і з’явилися свого роду охоронці, яких вона покликала із рідні, а також повезла Петра Васильовича не на роботу, а в цілком інше місце.

х х х

Генеральний директор їхав у своєму службовому авті і активно спілкувався по мобільному:

- Ну і що я маю робити? Що, голову йому відріжу, аби не світилася? Та поняття не маю!... Так, сам бачив. Я знаю, що там діється. Вже доповіли. Ні, я не думаю, що то буде щось серйозне. Хай собі балаганять. Хіба то перший чи останній раз? Все владнаємо. Ні, я не думаю, що то аж так. Та й чи надовго в нього та штука. Я переконаний, що завтра всі розбіжаться... Ні-ні, не будемо звільняти, все навпаки, як ви і сказали. Так. Найкращий спосіб довести нікчемству, що воно нікчемство в такому випадку дати йому посаду і хай сам все завалить, щоб всі зітхнули, як він піде... І ніякий німб йому не поможе. Так. Дамо. І зарплату вдвоє... так... Всіх заспокоїмо, все буде добре... Так, і журналістам так і скажемо... Ні, уникати не будемо, сам дам інтерв’ю...

- От, сука... – це вже директор сказав (ну, і ще декілька важко повторюваних – у порядному літературному творі – слів із ненормованої лексики), коли вимкнув телефона, до шофера. – І якого ... ото треба було!... Нє, все було спокійно й на маєш... Показники йшли вгору, заробітки... ну, якого... він появився? Як на мене, то легше було б його десь впіймати і ... а вони цяцькатися починають. Засновники с...і... В політику бавляться... А я віддувайся. Я їм шо козел останній? Ххххто його знає, звідки взялася та його байда навколо голови?!... Може і взагалі він ті лямпки прикрутив... Опозиція, бач, використає! Та пішли вони всі!.. І він теж! Мені ше тільки їх опозиції бракувало! За... махало вже те все... І грозяться ж диви... У мене завод, виробництво, півтори тисячі людей! А їм мітинги в голові... Ну, вискочить пара дурних, покричить щось під воротами, ну!...

Шофер мовчав, і на обличчі жилка не смикнулася, хоча його той директор вже давно добряче дістав. Якщо він святого хоч пальцем зачепить, то він того директора сам у найближчий лісопарк вивезе і скаже, що так було... (Принаймні, саме так він дружині увечері сказав)

Біля прохідної підприємства таки справді зібралося чимало людей, хоча поки що досить спокійно налаштованих. Скоріше, більше просто цікавих на те чудо поглянути. Вони чекали на приїзд святого, а його все не було і не було... Натомість приїхав директор. “Добрий”, аж нікуди. Але хто би побачив його іншим? Був наче до рани прикладай. От звідки беруться інфаркти в людей! А всі думають, що то так просто бути директором. Коротше він весело до них пожартував і м’яко розігнав по кабінетах, оголосивши, що той, кого вони чекають, наразі має кілька днів відгулу, жодних штатних змін не планується поки що, і якщо хто не пияк і все робить добре, то і буде працювати далі. А якщо має особливі здібності, то навіть буде і підвищений. Так що все як у порядній солідній компанії було, є і буде... Ми один колектив і все будемо вирішувати разом, і все буде чудово і гарно.

На жаль, усі розбрелися. Навіть ті, які прийшли “з вулиці”, просто повитріщатися. А так би могли взяти участь у зустрічі з потенційно високою особою.

х х х

Петро Васильович сидів у кабінеті навпроти лисуватого досить великого і опасистого чоловіка. Він не знав, хто то. Навіть прізвище його чи то пак ім’я з прізвищем, сказані з таким притиском Ніною Павлівною, йому ні про що не сказали. Хоча насправді то був один із найбільших місцевих, як їх тепер називають, олігархів. Можливо, він зі своєю отою бізнесовою жилкою найперший відчув, що саме можна мати з того явища. Щоправда, наразі він видзвонив Ніну Павлівну тільки задля одного – йому, як і решті, було цікаво. Він хотів сам поговорити з тим чоловіком і побачити все на власні очі. А далі буде видно, на що воно здасться. Тому він виявився першим навіть перед службами безпеки, вже не кажучи про науковців, які нині мабуть все дізнаються в останню чергу і тільки через балачки, бо не те що на періодику, навіть на Інтернет їм кошти видають дозованими порціями. Тим паче у галузі таких досліджень, як екстраординарні фізичні явища, себто німби.

Отож перед олігархом (на ім’я Роман) сидів дещо зсутулений явно втомлений неголений чоловік у досить поношеному одязі, недоглянутий, зарано старіючий. Ну, і було очевидно, що той німб акуратно рухається разом із лисуватою головою без жодного розходження в русі або затримки. Схоже, що справжній. Хоча хто їх знає тих крутоголових, що вони там вміють. Може і винахід якого такого розумника. Але, врешті, якщо воно і так, яка різниця. Тут варто подумати...

- Куріть, не соромтеся, -- підсунув він пачку цигарок до Петра Васильовича.

- Я не курю... – прочистив горло Петро Васильович.