«Німб», уривок з роману

Ясна річ, при своєму вихованні пан Роман думати інакше не міг. Був на початку кар’єри олігарха не надто видною особою. Максимальне досягнення було спочатку – зав відділом у райкомі партії, хоча і з серйозними зубатими амбіціями, які не змогли розгорнутися через відомі події, а далі, коли райком розвалився, то з часом став депутатом районної, потім міської ради. А далі пішло. Вже і депутатом не треба було бути, він із ними просто домовлявся і багатьом допомагав. Бандитом пан Роман не був, хіба що, якщо можна так сказати, напівбандитом, бо за час роботи на тому так званому ринку, вимушений був спочатку шукати захисту і платити, якщо хотіли розправитися з ним, а надалі вже платив сам, якщо треба було розправитися з кимось. Тобто мав безпосередні зв’язки з відповідними структурами, а також і самими бандитами, які тепер уже бандитами і не називалися.

Знало сумління пана Романа також і те, що таке замовне вбивство. І не одне. Але то наче минало поза його свідомістю і скоро стиралося, бо було лише бізнесом. Він чудово знав, що якщо б не він, то його, і що його заробітки залежали частково і від таких рішень, тобто від його рішучості у відповідний момент. А щодо бога і святості він особливо не переймався. Священик у найближчій церкві сам його мало не боготворив за щедрі вливання в церкву і за куплений для нього особисто автомобіль, причому цілком новенький і дуже навіть непоганий. Так що перед богом, як вважав пан Роман, він був давно чистий. А ні, то ще відкупиться. Все на цьому світі купується. То чому і на тому не так? – жартував часами він. Інакше б нащо церква так тішилася грошам? Допомагаєш церкві – допомагаєш богу. Хіба ні? Хіба не на знедолених церква тратить ті гроші? Тобто ним зароблені гроші...

Та й взагалі гріх за вбивство був не на ньому, а на тому, хто його реалізував. Ніхто ж його не змушував. Кілер це зробив за гроші. А отже сам і винен.

Ось чому Петро Васильович від цієї хвилини став для пана Романа зовсім ніяким не святим, а частиною його життя і життєвої гри. Тобто так званого бізнесу. Іншими словами, життя підсовувало панові Роману чудову нагоду отримати значний вплив у політиці. У нього в руках може опинитися екстраординарна зброя у вигляді цього так званого святого. От тільки причешемо, одягнемо, жінку приведемо до порядку і... Президентом, може не зробимо, але чим чорт... Чорт не чорт... гм... Коротше, почекаємо, подумаємо, і може і спробуємо.

 х х х

До вечора всі газети (навіть при їхній звичній неоперативності і постійному запізненні всіх новин лише на завтра після сьогодні) приготували інтерв’ю і повідомлення про новоявлення у місті. А телебачення встигло все зорганізувати ще вдень. Ви дивуєтеся, що це відбулося так швидко, хоча інші події можуть доходити до мешканців набагато довше? А що ви ще хотіли від міста, яке загалом відоме, як заполонене релігійними традиціями, де сяк-так уживаються між собою немало різних конфесій (самих лише християнських декілька, а що вже казати про нехристиянські), де мешканці, навіть їдучи в маршрутках, хрестяться на вигляд храму? Тут просто не могла не спалахнути ціла пожежа навколо такої несподіваної об’яви. Місто загуділо дуже швидко.

Тут в останні роки було немало різних дрібних об’яв, але про них говорилося лише на місцевому рівні, і на тих місцях, де хтось бачив ту об’яву, все одно почали будувати нові церкви і каплички. Але загалом спраги віруючих до чуда, а також особливої уваги з боку Бога до себе завдяки якійсь неймовірній події з духовного світу, такі об’яви не задовольняли. Тому ось таке чудо з німбом – то було наче самозапалення святого вогню на Великдень. У віруючих аж очі засвітилися. Ну, як же ж! Така відзнака, хоча поки що ніким і не доведена.

Адже ж не може бути хтось аж настільки блюзніром! Його ж би тут же і ногами затоптали, якби дізналися! Хіба це не відзнака Богом – очевидне чудо у вигляді живої людини, втілення, яку можна зустріти, побачити? Це співмешканець, не Папа римський, якого можна побачити зблизька мало не раз на століття, а живе втілення навіть чогось більшого, ніж Папа! Коротше, у декого навіть у нервовому перебиранні думок – вірити чи не вірити, вимальовувалася така перспектива, що наче то не когось одного, а їх всіх відзначив Господь і вже скоро на всіх чекають славетні події!

Щоправда, повідомлення про з’яву добряче підсолилися тим, що на фотографіях бідака Петро Васильович вийшов без німба. Ну, якимось дивним чином те світло не зафіксовувалося ні на фотоплівці, ні на цифрових носіях. Тобто всі інтерв’юйовані жваво і щиро розказували, що бачили, а на камері було видно звичайнісінького собі дещо переляканого і згорбленого клерка. Раніше його час від часу могли бачити співробітники у своїй організації, та й то не звертали уваги, а решта міста взагалі і не підозрювала про його існування, а тепер всі уважно приглядалися до його обличчя на фото чи на відеокадрах. Ну, папери з відомостями про нього лежали у різних інстанціях, які найпронирливіші із журналістів вже встигли пошукати. Від свідоцтва про народження і шкільних табелів до відомостей оцінок у вузі, де Петро Васильович мав честь вчитися.