«Німб», уривок з роману

До нового робочого місця Петра Васильовича, в його службовий кабінет, до якого його завів сам директор, і який він навіть не встиг нормально відчути разом із тим шкіряним вертким і хитким кріслом, яке було під його задом, зайшли двоє. Так, лише двоє. І отак собі просто. Всюди їхні посвідчення діяли безвідмовно. Спочатку на прохідній, а потім і на самодіяльних охоронців Петра Васильовича із рідні Ніни Павлівни. А хлопці з охорони пана Романа вже лише потім констатували факт, коли Петра Васильовича ті двоє спокійненько садили до службового автомобіля. То були працівники державної СБ. Саме там нарешті спрацювали відповідні механізми. Звичайно, спочатку був відповідний дзвінок і тиха доповідь одного зі співробітників, який працював поруч із Петром Васильовичем. Потім відповідна доповідна записка під псевдо. А врешті і відповідний наказ – привезти для ознайомлення. Або, як мінімум, ізолювати на якийсь час.

х х х

У відповідній камері слідчого ізолятора служби безпеки Петра Васильовича, майже нічого не розпитуючи (всі потрібні агентурні дані і так були в руках) змусили роздягтися догола. Це було першим дослідницьким і слідчим експериментом. Спеціаліст, якого покликали на оглядини (власне, чомусь спеціаліст із електротехніки) уважно оглянув Петра Васильовича, далі поприєднував до нього різні прилади зі шкалками і стрілочками, щось міняв, занотовував, говорив дані вголос, і, мабуть отримував накази у навушничок, схований глибоко у вусі, здійснював огляд тіла з допомогою якоїсь дурні, яку прикладав до тіла то там, то сям і дивився на екран. Петро Васильович аж встиг змерзнути і вкритися синьою гусячою шкірою. А далі той дослідник навіть вдарив Петра Васильовича струмом і то так, що той скрикнув і втратив свідомість. Але це досліднику теж не допомогло. Після того, як Петру Васильовичу дали понюхати нашатир, дослідник пішов, нічого іншого під час непритомності Петра Васильовича знову не виявивши у жодному отворі його тіла. І так і не дочекавшись зникнення нібма.

Петро Васильович одягнувся і затужив, сидячи на досить твердій канапі, чи то пак її нарами треба називати. Із ним тут поводилися, як із нікчемством, як із твариною, навіть ні, як із предметом. Знову все так само, як і досі завжди в житті. Навіщо тоді той німб, як усім все і так байдуже? Що він є той німб, що його нема, одні проблеми. Тільки й того, що тепер ним зацікавилися навіть у такій установі...

Петро Васильович раніше ніколи не мав жодних контактів із органами, тим більше із такими. Завжди був благонадійний. І навіть собі не уявляв, що то таке камера, тільки на екрані телевізора бачив не раз. А тут ось довелося. І то через що?! Якби ж то він сам собі знав, за що його тут тримають...

х х х

Щастя (в котрий раз) Петра Васильовича, що він не здогадувався, як під час наради вирішувалася його доля. Від абсолютної ізоляції до ліквідації. Так-так, не сумнівайтеся, була серед багатьох і така пропозиція у межах цинічного сарказму – Петра Васильовича ліквідувати, і з кінцями. Чи вперше таке робили? Ну, ті не були з німбами, і так само невідомо, чи хто святий із них був, врешті святих просто не буває (нормальна людина чудово те знає), але ж і його німб спід землі світитися не буде. Особливо, якщо та земля буде в дуже недоступному для огляду місці... А можна і взагалі так, що і нічого не лишиться, не то що німба... Цікаво, а що б то було, якби отак і зробити? Куди б той німб дівся? Якщо все те разом – у “сумнозвісну” ванну з кислотою?

Але врешті все ж не вдалося прийняти жодного конструктивного рішення. Вирішили затримати надовше і порадитися зі столичним керівництвом. А до того ж намагатись таки продовжити всі вияснення і дослідження. Наприклад, переживаючи, що створення того нібма може мати зовнішній характер, тобто керує ним хтось здалеку, якийсь компаньйон Петра Васильовича, з яким вони змовилися, або й навіть зловмисник, про наявність якого він і не здогадується, навколо його камери встановлювали різні засоби екранування, а також найрізноманітнішого плану пристрої, які мали заглушити будь-які наявні сигнали зовні.

Німб не пропадав.

Відповідні заміри і обшуки здійснили в його помешканні, наробивши в хаті рейваху, налякавши дітей, дружину, сусідів. Тим самим, незважаючи на попередження про мовчанку, всі потрошки поширили чутки, що щось тут не те, і що безбожницькі органи щось шукають у квартирі святого. До того ж огляд ні будинку, ні навколишніх територій, ні розпитування сусідів теж нічого не дали.

І знову з тим німбом все безрезультатно. Світиться, зараза...