«Німб», уривок з роману

Але, як виявилося, все було набагато гірше. Зі словами чоловіка, який до неї прийшов, душа тікала в п’яти все глибше і глибше. Такого вона собі просто не могла собі уявити, хоча з кожним словом, забитим наче цвях у гробову дошку, цілком усвідомлювала, що змиритися зі всім доведеться. Вже і назавжди. А говорив їй чоловік таке.

- Отже, слухай, стерво. Звичайно, після твоїх всіх подвигів, тебе краще було б десь потихеньку зарити. І ми б так і зробили, щоб не стояла твоя мармиза куревська перед очима, але і дітей твоїх шкода, і Петра Васильовича. Йому зараз не потрібні жодні ексцеси. Так що поживеш іще, якщо будеш добре поводитися. Хоча моя б воля... Ладно. Тепер по суті. Від сьогоднішнього дня – ти дружина святого. Ясно? Навіть я буду називати тебе Наталією Іванівною, хоча знаю про тебе все. І ти будеш про це теж пам’ятати. І жодного кроку без нашої чи Петра Васильовича волі не зробиш. Відтепер ти будеш робити все, що він скаже. На роботі будеш щасливою дружиною і будеш хвалити його, як святого, а вдома будеш скакати перед ним на задніх лапках, заглядати йому в очі, посміхатися і догоджати. Все, що було перед тим, – скінчилося. Тепер він твій пан, а ти його раба – вірна дружина і лагідна мати. Згідно з християнськими приписами. Не дай боже, він хоч раз скривиться на твій борщ або на твій вигляд, не дай боже ти хоч раз йому щось заперечиш! Якщо він із тебе дурість не виб’є, то це із задоволенням зроблю я. Теж мав вдома таку суку. А до того ж, я гадаю, ти розумієш, не зовсім вже тупа, що ми ведемо зараз серйозну гру і нам не потрібно, щоб його ім’я хоча б десь було замащене. Ваша родина тепер під суворим наглядом всіх – журналістів, сусідів, співробітників, найближчих родичів, а отже особливо – нашим. У газетах і на телебаченні мають бути лише щасливі усмішки добропорядної сім’ї. Про дітей ми подбаємо. Вони вже щасливі, що тато у них святий, а ти...

Ось маєш ручку і папір. Пиши. Мене цікавлять всі твої хахалі, з якими ти щось мала, навіть якщо то був просто поцілунок. Всіх після весілля. Так, мені потрібні всі. Не трусися. Нічого з ними не буде, якщо зрозуміють і будуть поводитися як треба... Один уже виліз із інтерв’ю і його бог покарав, сама знаєш.... інших бути не повинно. Навпаки ти їм допоможеш і ми їх вбережемо. Давай. Так, я сказав – всіх! Якщо пам’ятаєш, то і адреси, телефони. І не крутити, бо ми все одно свій перелік вже маємо, і вже дещо встигли і без тебе...

Про нашу розмову знаємо тільки ми з тобою, ясно? Петра Васильовича в першу чергу не тривожити. Як тільки писнеш, то... і тебе бог покарає... Шкода, ясно, буде твоїх дітей, але ми про них подбаємо ліпше, ніж ти...

А як буде все добре, то, може, хоча б трошки поживеш, як людина, а не як худоба, яку трахають направо і наліво... Я так гадаю, Петро Васильович великодушний і тобі багато чого не тільки простить, але і нагородить... Правда, то вже не моя, а його воля, на його місці я б... Ну... на то він і святий. Давай. Починай нове життя... За півгодини я прийду.

І Наталя з непевністю, але все ж від страху старанно вивела майже всі імена і прізвища, які згадала. І внесла ж її доля в таку халепу! І думала ж розвестися. І чого трималася за того... а може так і буде на краще? А може і справді він святий і треба? І для дітей же треба постаратися...

Аж наостанку Наталя заплакала, чекаючи на того громилу...

* * *

Сміх тай годі. Хіба ні?

* * *

До речі, коли Наталю Іванівну відвезли назад додому, і вона вперше за стільки років похмура і заплакана, а не задоволена собою, лягла у ліжко, вона ще спробувала замислитися і спробувати вчинити опір. Адже був колись у неї такий досить крутий коханець, може до нього зателефонувати? Якщо не допоможе, то хоча б його попередить і тим самим заслужить собі якісь можливості відступу. Але поступово все ж змусила себе покоритися долі. Прізвище того, з наказу якого її сьогодні так налякали, було таки вагомим. Щонайменше в області він все тримає під своїм широким нігтем. Він до Президента їздить так, наче кум до кума. І всі кругом знають, що він може. Один приклад уже очевидний. Притисне тим нігтем і не писнеш. Наталя Іванівна таки була жінка розумна і під ранок остаточно заспокоїлася.

От зрозумів би Петро Васильович раніше, яка розумна його жінка, то і тримав би теж під нігтем. А то ж ото розпустив цілком.

Мда...

* * *