«Німб», уривок з роману

- Ну, як можна вплинути бодай якось на людину, яка всі свої забобони і страхи в сукупності називає вірою? Яка мало не в усьому бачить ворожі особисто до себе прояви “нечистого”? До того ж схильна списувати на нього всі свої недоліки? Яка, врешті, в страхові перед темним залишається із тим темним, так і не тягнучись до світла, хоча їй здається, що то саме так... Переконана, що вірить у бога і у світло, залишається підпорядкована темним силам і спонукам... На п’ять секунд вигулькне у храмі, зіткнеться зі світлом і знову назад у темряву, упевнена, що поза храмом світла не буває... Бо все навколо неї, що не відповідає її забобонам і що викликає страх, – то вже гріх і розпуста.

І любов для неї не існує.

Мабуть, за ось такі слова, цілком нові для нього і такі гарні, Оксана і кохала його все більше і пригорталася все ніжніше. Бо ті слова були і для неї.

А ще... вона вже знала, що він не купився на прийоми пана Юрія. І ще знала, що німб тут зовсім ролі не грає. І ще... вона не знала, бо Петро про то мовчав, зате всім серцем чула, що головною причиною тут вона. Хіба не про то була його фраза “Кохання рятує від гріха?”

Х х х

 –  Ти знаєш? Часами мені цілком без жодних жартів видається, що завдання життя навчити цілковитій безжурності і безвідповідальності. Протягом того життя оточуючі нас постійно наштовхують на всілякі напруження – встигати, бути точним, дисциплінованим, шукати росту завдяки тим же «працьовитості», настирності, впертості, позитивному «не здавайся», але врешті наприкінці все навкруги раптом дає знати – що це таки все одно – як дожив, з чим дожив, ким дожив... та й взагалі рахунок не в тому. Взагалі можна було будь-як!

Купа людей у світі живуть саме так безтурботно і не замислюються над проблемами відповідальності, пунктуальності, дисципліни... Вони пропускають, не встигають, забувають, недоробляють... але якщо спитати їх, як вони себе оцінюють, то все одно вони мають себе за щось. Та й зрештою мають рацію, бо таке чи інше вимірювання мають сенс тільки зсередини, а не зовні.

«Хто вважає себе черв’яком, той нехай не скаржиться, коли його розтопчуть», казали мені в дитинстві німецький вислів. Але чи має значення, ким себе вважати? Та й узагалі – що таке в нашому розумінні – розтоптати? Що означає принизити? Або не погодитися з приниженням, якщо взірець мало не третини людства давав приклад – принижуватися, підставляти щоку... а взірець ще іншої не меншої частини людства учив почуття власної гідності бачив не в тому, щоб «перемогти ворога», а в тому, щоб перемогти свої бажання...

х х х

- Пане Романе... – говорив бісик, струшуючи попіл від цигарки, до попільнички. -- От ви зараз вжили щодо нашого святого те слово, і його часто можна почути від інших. Вживане досить часто. Особливо в ділових обставинах. Порядність. А я не розумію того слова. От від дитинства не розумію. Моя мама часто його повторювала, а до мене воно не доходило. Порядний чоловік. Смішно, але я його тоді деколи собі асоціював із якимось таким високим огрядним дядьком у чорному костюмі з голочки, при краватці, вічно насупленим і задоволеним сам собою, але незадоволеним світом. Перемудрим занудою. Не знаю чому. Я можу зрозуміти, що інші в різних випадках мають під тим словом на увазі. От ви, я так собі гадаю, мабуть маєте в першу чергу на увазі відповідальність і точність у дотриманні слова. Так? Я вгадав? Хтось інший, мабуть, має на увазі якусь рису, яка означає чесність. Хоча навряд чи пояснить, що то таке. Хтось може брати навіть ширше – так звану моральну чистоту. Можливо, взагалі внутрішню потребу тої чистоти в усьому, фанатизм пошуку чистоти... Але як тільки я над тим замислююся, то одразу і перестаю розуміти. Бо ті поняття чистоти, особливо в моралі такі розмиті... От чому ви назвали його порядним? Бо він відкинув тих проституток? Не схотів того простого задоволення? А може він то зробив з якихось інших причин, а не з тої порядності...

- Не знаю, Юрію... я так гадаю, не все так просто. Я вас розумію, ви хочете натякнути, що вірити йому не можна. Але я слідкував за ним. Він не належить до людей, які мають якісь хитрощі. Таких називають, наскільки я знаю, безхитрісними. Може, він і міг би чи навіть хотів би бути корисливим, але не вміє. Брехати не вміє. Можливо, навіть сам собі. Напевно, я оце мав на увазі під порядністю. Бо тут же дещо може бути пов’язане також із почуттям власної гідності. Раніше в ньому її було мало, але тепер вона вже росте. Він бачить, що важить щось, що значить щось для інших. І разом з тим не зловживає тим.