«Німб», уривок з роману

А безвихідна ситуація, як відомо, дуже вибухонебезпечна. У ворожому таборі починали шаленіти, не менше інших розуміючи якусь невідворотність втрат і здобутків, пов’язаних із тим святим. Для кого у бізнесі, а для кого і у просто наявності свободи.

Х х х

 –  Пане Романе, Святий просить поговорити зі священиком.

 –  Жартуєте?

 –  Та ні, не жартую, того треба було чекати. Шкодую, що раніше над тим не замислився. І чого то я випустив то з уваги? Десь же було оте передчуття, глодала думка. Наче закономірно було звернутися до церкви, а ми наче її боялися. А може і час ще тоді не настав. То як? Привести?

 –  У жодному разі!

 –  Чому ж?

 – По-перше, навіщо нам це? Піде одразу по їх колах. Уявіть собі, що почнуть ті священики плести. Ви ж навіть не знаєте, про що він буде питатися в того священика. По-друге, що то має бути за священик? Що він має йому казати? Якось так логічніше було б уявити собі, що святий щось наказує священику, а не стоїть у нього у підпорядкуванні. А раптом тому прийшло до голови сповідатися?... То хто кому повинен сповідатися? А ще... Якщо таке робити, то потрібна підготовка. Той священик має знати, що говорити і нашому святому, і потім людям.

 – Ви маєте як завжди цілковиту рацію, пане Романе. І я вже теж про то все думав, коли йшов до вас. Шкода мені було постійно, що я сам не можу піти. То робота якраз для мене... Ех, шкода, що тепер вже кожна собака знає з того електорату. А то б попрацював ще священиком. Люблю я ту справу... Знаєте, який з мене чудовий духівник?

 – Уявляю собі – всміхнувся пан Роман.

 – Справді, з мене вийшов би чудовий священик. Колись давно про то навіть думав собі. Я вмію якось дістатися душі людини і виявити в ній все.

Тепер пан Роман аж засміявся, а чортик наче знітися:

 –  Я деколи навіть думаю, що роль священика якась така ніби диявольська. Не стільки допомогти стати людині кращою (хоча на то наголошується найбільше), скільки змусити її розкритися перед богом найгіршими своїми ознаками, щоб показати йому – подивися, що ти натворив.

 – Хм. Ніколи над тим не замислювався.

 – А над таким? Диявола вічно змальовують як якесь само по собі існуюче зло. Тобто він сам чинить людям зло. Хоча реальних прикладів того, окрім як у кіно-страшилках, ми ніколи не бачили. Як на мене, у нього просто роль провокатора, частіше кажуть – спокусника. Тобто змусити проявитися людину якимось іншим боком, додатковим, тим, про який і не здогадувалися спочатку. Він слуга господній не менше, ніж інші. І допомагає керувати точно так само, як і інші сили. Навіть деколи не провокує, а просто дає вибрати шлях.

 – Ніколи б не подумав, що ви думаєте, що добро закладене в людині наперед...

 – Абсолютно! Навпаки! Тут скоріше так виглядає, що в людині якраз нічого не закладено і вона є чимось маніпульованим. Як у політиці, чи бізнесі. Вона мусить стати під чийсь прапор. От чи не здається вам так само провокатором по Євангелію навіть Ісус Христос?

 –  Як то? Знову богохульствуєте, як завжди? – скривися іронічно пан Роман.

 –  А так. Він теж провокує, тільки іншими ознаками. Маніпулює. Подивіться, який я добрий і беззахисний! Наче і син божий, але такий самий, як ви! Мене можна бити, в мене можна плювати, можна мене розіп’яти... А можна мені поклонятися. Якщо повірите, що я справді син божий. Подивимося, що ви зі мною зробите! Отож вони і кричали йому, коли він на хресті висів. Не сатана ніякий. Спровоковані люди, які не повірили. Або ж приклад з Юдою. Хто йому сказав, що він має зробити те, що йому належиться? Хто його спровокував і дав йому дорогу? Він не зупинив його, а навпаки підштовхнув. Давай, мовляв...

 – Ну.. не знаю. То що ви тоді пропонуєте?