«Білий попіл зими», вірші

*

Він думає про Донецьк

про шістнадцятиповерховий будинок

на перехресті вилиць «Л…» і «О…»

про маленьку квартиру у висотці

на останньому поверсі

з виходом на горище.

Він думає про дім

думка про дім дає йому тіло

тримає укупі

робить вагомим важким

без неї — він пустотілий.

Якби у нього запитали

чи варто будувати житло

в такому непевному місці як це

він відповів би що ніхто не може бути певен

за своє місце.

Спитай у ластівки чому в’є гніздо на краю обриву

на березі стрімкої річки.

Потужна течія невпинно вимиває ґрунт

землю і пісок

тож рано чи пізно будинок обвалитися

піде на дно

в обидвох випадках

пташиний так само як людський.

 

На горищі у нього була майстерня

підрамники засохла фарба на палітрі

жовта яка не стала сонцем

синя що вже ніколи не буде небом

розібрані на дрова мольберти

ошмаття недописаних картин

переполовинені тіла людей

шматки тварин — лапи голови крила

дерева без крони будинки без стін

вітрила без човнів човни без моря

пробита стеля обірвана люстра вирвані розетки

бите скло обсипана штукатурка виламані двері

перекошені одвірки наче скелети колишніх мешканців

оголені дроти оголені нерви чийсь оголений біль

колажі створені негодою та чужими берцями

колажі створені війною —

сорок років життя —

валялися на підлозі.

 

Тепер це просто гарне місце для позиції

хороший огляд на чотири сторони світу

вразі чого якщо знадобиться відхід по дахах:

гарна позиція для ведення вогню

гарне місце щоб когось убити.

 

Він думає про рушницю

з хорошим боєм з оптикою з глушником

про фірмові набої щоб не схибити

(кулеметний тут не годиться).

Він облаштовує вогневу позицію у власній оселі

усі необхідні приготування щоб забрати життя

для життя цей дім скінчився.

 

А ще він думає про неї.

Він малював її не один день

не одну ніч

ніяк не хотіла оголювати грудей

соромилася

дівчина з Горлівки

модель

зараз вона там

по інший бік

снайпер чи медсестра

чи просто окопне м’ясо для:

війна

більше нема чого соромитися.

 

Він думає про томик Тичини

про «Маленького принца» Екзюпері

хтозна скільки доведеться сидіти

вистежувати ціль

щоб заповнити розломи в часі

розломи в собі:

щоб не здуріти. 

Аби не чути як пораненим звіром кричить світ

не дивитися як він кидається

рве усе навколо

калічить усіх підряд

спокійно всадити йому кулю поміж очей

коли прийде час

сказати наостанок: усе

квити.

 

А ще він іноді думає про бога

хоча як про бога? —

про те чому так безглуздо влаштований світ

він думає про молитовник

зі щоденними молитвами

про новий заповіт

волонтерське видання

палітурка в камуфляжі —

щоб були під рукою

про всяк

аби не так самотньо

не так страшно

у цьому страшному світі.