«Білий попіл зими», вірші

*

Непробивна темінь нависла над селищем

Наче бронежилет класу А3

Створює видимість захисту

Та життя не рятує

Вздовж лінії зіткнення

В кевларових касках ходять сни

Оминають розтяжки

Пригинаються Відстрілюються

Перебігають Переповзають туди сюди

Одні й ті самі сни

З нашого боку так само

Як з їхнього.

 

Світломаскування на вікнах

За стіною пихкає генератор в гаражі

Стрілкотня на «бороді» на «альпіністі» потім на «десні»

Десь за дамбою лягають 120-ті міни

Але якось мляво

Наче без наміру комусь нашкодити.

 

«Дніпро» спить

Гнівається коли старші називають його «малий»

195 сантиметри зросту

Хоча йому лише 23

Торік закінчив університет

Від серпня у нас в батальйоні.

«Кром» штудіює інструкцію по роботі АГСа

Якби кожен боєць знищив стільки ворогів як він

В цій галактиці у нас би вже не залишилося ворогів

Смішний він зі своєю перебитою рукою

Перебинтованою Підв’язаною.

Йому 27 як моїй старшій.

 

У другому кутку на лежанці спить кіт

Чийсь кіт Нічийний Тутешній сказати б.

Нічий наче тіла двох полонених ворогів

Від яких відмовилися усі:

Країна Польовий командир Батько Мати.

Кіт котрий на відміну від багатьох нас

Має власний дім.

Мати власний дім:

Тепер знаєш скільки це важить.

 

У напівтемряві не побачив його

Приклав зверху своїм автоматом

Автомат ще трохи теплий після стрільби

Війною пахне.

Але коту до нашої війни байдуже

За годину зайдеться на новий день

Кіт буде боронити власну територію 

Від чужаків

І полювати на мишей

Хоча сьогодні може на пацюків

Як знати.

 

Сіріє

Йду варити каву поки не почали

За годину зайдеться на новий день

Будемо боронити власну територію

Від чужаків

І полювати на шкідників

Хоча сьогодні може на пацюків

Як знати.