«Дороговкази», вірші

1927

Час боротьби минув. Вантаж на підводу щебінь.

Притримуй коня (щось нервує): «Спокійно, хороший, нам ще би

Так кілька разочків пройти, а там диви і додому».

Тут, на схилах Дніпра, на будівництві ГЕСу, нікому, ій-бо, нікому

Не видаси свій секрет про те,

як колись в степу дві армії йшли до бою —

Мчали шаленим галопом, піднявши шашки й списи —

і кожен, хто був з тобою

В одному міцному ряду знав, що за сигналом скерує коня убік —

Так, щоб уся кіннота раптово змістилась на фланги,

мов навпіл розлився потік,

Щоб перед обличчям ворога, допоки він прийде до тями,

З’явилися вряд тачанки і привітались з гостями

Вогнем кулеметних черг. Був час боротьби — та щез.

Тепер час возити щебінь і будувати ГЕС.

 

Остарбайтер

Зошит у клітинку найкраще годиться

для морського бою та літачків,

А світ такий величезний, що не вміститься в жодному атласі.

Сьогодні уроків не буде. Ідіть собі, хлопці —

Сивий учитель збирає журнал, кілька зошитів, лінійку,

Тремтячими пальцями поправляє окуляри

І завмирає у дверях — Ідіть собі, хлопці! —

І так і лишається обрисом, тінню в прямокутному космосі дверей.

 

Світ умістився в шпаринку між дощок товарного вагону.

Дуже хочеться їсти, але їсти нема чого.

Є тільки стукіт коліс і дорога здається вічною —

Це ж треба, як далеко до тієї Німеччини.

Хлопче, тримайся! Хлопче, живи — ти повернешся!

Дядько-фермер (німецькою — бауер)

два тижні тебе годуватиме й не змушуватиме працювати,

аби ти зміцнів і одужав.

А коли закінчиться війна, ти поїдеш додому.

 

Ти повернешся, хлопчику, але станеш чужим для своєї країни.

Для країни,

де любов вимірюється роками заслання та кілометрами,

Ти станеш ворогом, зрадником.

І світ — величезний, безмежний — зміліє до квадрату віконця,

Заґратованого,

мов зошит у клітинку,

що годиться найкраще для морського бою та літачків.

 

Але ти повернешся, хлопче!

 

Будуватимеш дім, закладатимеш сад,

Матимеш дружину і дітей — хлопчика і дівчинку.

А про все, що з тобою було,

Дуже довго та красномовно мовчатимеш.