«Дороговкази», вірші

Як довіряти без остраху, цілковито?

Віри в мені — два гірчичні зерня коричневі,

Але Ти говорив, що й одного зернятка вистачить.

Стільки любові, Боже, в Твоєму світі —

Тільки й встигай хапати її в повітрі,

Мов жовте листя, що тихо скидають віти.

В місто тим часом нечутно приходить осінь.

Невже до навчання я, Боже, не здібна зовсім?

Падають, гучно б’ються об брук каштани.

Боже, я вірю, любові на кожного стане,

Дай і мені хоча б дрібку — тулити до рани,

Я понесу її в світ, покладу у жменю

Горстку любові і круглий каштан в кишеню.