«Мовчу, щоб розповісти про життя...»

              найбільша з таємниць!

Ми віримо і ловимо на слові –

Той погляд нас хіба введе в оману,

Коли чекаємо незбутньої любові,

Що зіркою засяє із туману

І вкаже шлях, і заведе навіки,

І прийде знову на моє прохання

Оспіване в піснях і перед світом

Осміяне

             твоє й моє кохання!

Пробач мені, що я не так дивлюся,

Як з неба місяць дивиться на сповні,

Пробач мені, що плачу, як сміюся,

Хоч по  мені цього й не видно зовні.

Пробач мені, що не скажу словами

Усіх моїх надуманих пробачень,

Але все те, що сталося між нами,

Для мене має так багато значень! 

Хто прагне слави й почестей,

Хто молиться до неба,

А хто шукає щастя між суниць…

А я тебе кохаю, і нічого більш не треба,

І це моя

               найбільша з таємниць!

***

                                            Я люблю жінок, мов квіти,

                                            У трояндах

                                            чи гвоздиках

                                            перед ними бузковіти…

                                            Мені пахне свійська й дика

                                            яблунева

                                            і кімнатна,