«Німб», уривок з роману

- Ну, не може бути. То ж твої однолітки, з такими самими інтересами, захопленнями...

- Та в тому то й річ, що однолітки. Не можу я з ними. Нудно і все. Випити, погоцкатися... пореготати над ідіотизмом черговим... Вони навіть в гори ходити не хотіли. Поставили намета і два дні пиячили... а потім по наметах.... Які там зорі-гори! Яка там романтика! Ай... то все не для мене.

- Ну добре, а що ж ти хочеш? Я думав, ти вже доросла, мабуть гормони, -- ніяково пожартував пан Роман... – думав тобі вже і сексу трошки треба. А я все тебе в закритому приміщенні тримаю... Ти ж жива людина...

- Сексу?.. Хіба в сексі проблема? Секс зовсім не головне. Хіба ти не знаєш?

- Не головне? Найголовніше, я так собі гадаю. – Пан Роман знову знітився, але продовжив, -- Я гадаю, що без нього нічого в світі не діється. На ньому, як мінімум, тримається дуже багато. І енергія життєва, і бажання жити, і бажання жити краще... бути кращим...

- Може... – замислено сказала Оксана, -- але без кохання він ніщо... Я б сказала, що навіть бридкий без кохання...

- Боже мій... кохання... Ксаночко моя, яка ж ти ще мала... – розчулився пан Роман і обійняв дочку. – Ще тобі дорослішати і рости... Де ж так можна казати, бридкий! Гарні молоді сильні хлопці... дівчата... ні, ти таки ще мала.

- Я не мала тату... Я знаю, що кажу. Розумію, що ти мені будеш говорити, не спіши, бо я сама так казала ще недавно, але тепер думаю інакше. Все створено у світі так, щоб без кохання не було сексу. А секс без кохання був прісний. Я не тільки психологічні дослідження читала про той секс, не тільки Фройда, читала всяке, і що то спорт, і що то радість життя і всяке інше... Але сама ото тепер думаю, що тільки поєднання духовне може дати те, що справжнє, а не липове. Густе, насичене, а не тільки смикання тіл...

- Але ж задурив тобі голову той німб... – засмутився пан Роман. – То ти так і не попробувала? Ніхто тебе не звабив?

- Не попробувала. І німб тут теж ні до чого. Думаєш, я про то не замислювалася?

- І що? Що ти придумала?

- Я придумала, тату, що сам собою німб, звичайно, має певну притягальну силу. Але ота поїздка розкрила мені очі. Я зрозуміла, що німб був лише зачіпкою, ніби знаком зупинитися і приглянутися. Може, навіть зустрітися очима. І в решті все склало інше – близькість душ. Хочеш вір, хочеш не вір, а мені з ним просто цікаво і добре. Спокійно. Затишно. Я маю що йому сказати і мені цікаво почути його думку. І то зовсім не то, що з тими придурками, які в першу чергу пхають лапи... Знову ж таки, знаю, що ти заперечиш, бо чула вже не раз твої вислови про нього, але я думаю інакше. Я інакша.

- Так, ти витаєш у хмарах, -- зітхнув пан Роман. – Скоріше, то тобі б пасував той німб.

- Ага, я теж тепер так думаю, – засміялася Оксана.

Пан Роман її знову обійняв і на тому розмова майже закінчилася:

- Ну добре. Мав би я більше часу нині, то б тебе переконав у протилежному, але от мушу летіти знову. Вічна тагянина з тими справами. Коли ми нарешті зможемо отак сісти і вже щиро як дорослі побалакати?

- Та зможемо колись, -- всміхнулася Оксана. – Ти не переживай за мене. Все буде добре.

- Я вже не переживаю. Ти розумничка. Але все одно... як тато... будь обачніша і тверезіша. Не витай у тих хмарах. Я тобі не раз казав, що життя набагато жорстокіше, ніж ти думаєш. Ніж ти хочеш, щоб воно було. І ти його не зміниш. Треба тільки пристосовуватися. Обіцяєш, що будеш обачна?

- Обіцяю...

А вже в літаку, між розмовами і справами, коли на секунду загадав він свою Оксану і ту розмову, то окрім того, що почудувався вкотре, як вона мудро часами говорить, не по літах, подумав, а що, коли то таки правда з тим коханням? Адже ж не спокусив її той красунчик, за яким дівки десятками сохнуть. Може не зумів? Чи вона неправду сказала? А може вона таки для нього за розумна? Може дати їй той шанс?

На жаль, щодо того шансу, то він таки навпаки спробував його забрати, але не зміг, і то його вдруге збило його спантелику в тих мильних операх, яким він ніколи не вірив...

х х х