«Німб», уривок з роману

   – Я думаю, що якщо наш святий захотів священика, то йому його треба дати з кількох корисних причин. По-перше, щоб виговорився, по-друге, щоб почути, що він там думає, на що налаштовується і потім скоригувати, а по-третє... знову ж таки збудувати програму дій. Ну... маніпулювання! – засміявся пан Юрій.

 –  Що ж, може і варто. Може і справді зле, що ми досі не задіяли серйозно церкву. Мене то священики місцеві люблять, але святого досі побоюються і приревновують. Мабуть треба звести таки. Але поволі... Добре, може і маєте рацію. Знайдіть людину.

 –  Я вже подумав, маю тут на оці. А до того ж справді не хочу, щоб то вийшло з-під контролю. Прошу вашої допомоги. Потрібна система зв’язку, як у вашої охорони. Мініатюрні навушнички, мікрофончики. Для початку хочу керувати ним з сусідньої кімнати. Все ж таки хочу побути духівником. Хоча б на відстані.

 –  Домовилися, – пан Роман знову всміхнувся і похитав головою не то із захватом, не то з іронією. – Цікаво було б з вами побути, але не маю часу. Доповісте мені потім. І прошу не робити жодних подальших кроків. Хай спочатку виговориться, а потім ми вирішимо, що з тим робити. Я вважаю, що якнайменше єпископа треба було б долучити потім, я з ним у непоганих стосунках, але підготуйте все.

 –  Без сумніву.

 –  І ще одне... – пан Роман вже встав. – Я думаю, що не все так просто, як ви думаєте. Наприклад, я у житті всі рішення приймав сам. Ніхто мною не маніпулював і ніхто не провокував. Я сам від дорослого часу знаю, коли роблю добро, а коли зло. Так що не треба мені ніяких чортів і христів. Обережно з ним.

 –  Все тільки на користь справі!

Пан Роман, звісно, не міг бачити, як всміхнувся собі в вуса чи то борідку малий чортик, коли відвернувся:

 – Ще тільки одне, є два варіанти для початку... Можна підсунути йому цілковитого дурня, який тільки принесе йому розчарування, і більше ніколи з ним не треба буде мати мороки, а можна такого, що буде вміти слухати і через якого можна буде час від часу мати вихід на певні думки святого. Як гадаєте, краще піти простим варіантом, чи складнішим?

 – Вирішуйте самі. Ваша робота ‑ зв’язки з громадськістю. Тільки не бавтеся в експерименти. Нам вже їх досить.

Х х х

Уже не вперше пан Юрій помилявся в тому, як трактував свого “підопічного святого”. Начеб то все розумів добре і тверезо, але от раз! і знову прокол. Десь щось не так. Він це одразу відчув, від перших же сцен, які спостерігав від зустрічі Петра Васильовича зі священиком.

Щоправда, підібрати для розмови священика було дуже важко. Хоча Петро Васильович і не дуже розумівся, як можна було побачити, на церковних і релігійних проблемах, але зовсім невігласа йому не пришлеш. А раптом він почне посилатися у своїх промовах на того священика, або його думки використовувати. Тому потрібен був чоловік з освітою. З іншого боку старші за віком священики не такі прості на домовляння, щоб їх використовувати. Тим більше за гроші. Ясно, що, скоріше за все домовитися можна, але тоді це повинна бути відповідна людина, а такі як правило, майже безпринципні і нецікаві для використання. Брати семінариста, студента... теж не випадає, бо молодий. Не викличе довіри.

Тому пан Юрій добре повозився із вибором співрозмовника для Петра Васильовича. Щоб і не дурний і, одночасно не зарозумілий. Власне то був монах із відомого освіченим людям ордену. До того ж за рекомендацією знайомого пану Роману архімандрита з того монастиря. Хоча все одно довелося погодитися з тим, що він категорично відмовився використовувати підказки пана Юрія. Він навіть хотів настояти, щоб не було жодного прослуховування, підслуховування. Але погодилися на тому, що підслуховування не буде, якщо часом би Петро Васильович не схотів сповідатися. На щастя пана Юрія Петро Васильович і не мав наміру сповідатися, тому всю розмову він зміг дослухати до кінця. Хоча і так би дослухав до кінця. Хто б йому завадив?

Отже.