«Німб», уривок з роману

Деколи складається враження, що дехто із нас народжується зі знанням життя. І саме тому воно йому вже наперед нудне, бо всі закономірності його ясні... Йдеться не стільки ясність у передбаченні, скільки у відсутності дивування на будь що і прийнятті всього як цілком нормальне і звичне.

Ххх

Петро Васильович сумно дивився на сутінкові дерева вздовж дороги. Попереду нісся автомобіль охорони, позаду – ескорт. Здавалося, що йому вже все одно, що там буде попереду. Він думав із відчуттям якоїсь легкої відстороненості від того, що було в автомобілі, ніби скоріше був у тому сутінковому, майже вже чорному лісі, аніж тут. Йому видавалося, що як тільки отак почнеш дивитися на світ, то будь-що втратить той сенс, який йому надають ті, хто живе в тих проблемах, про які так жваво говорить. Схоже, як деколи дорослі дивляться на дітей із їхніми малими переживаннями. Мовляв – який там у них сенс, справжнього ще не бачили. Ото якщо так послухати про те, що говорять тут в автомобілі, то наче питання страшенно важливі, але врешті як би вони не вирішувалися, все одно всіх, хто у них втягнений незважаючи на результати, яких вони так прагнуть, кінець буде один.... Однаковий. Відтак одраз постає якась така пустопорожність і беззмістовність того, що вони з таким запалом роблять, чого домагаються, на шляху до чого що ламають і нищать, чи вирощують. Ну... живуть...

Його наче почули згори.

Він і незчувся, коли щось почало робитися. Власне, коли автомобіль, у якому він їхав, раптово, уникаючи зіткнення із переднім автомобілем, скотився вбік і кілька разів перевернувся. Власне, від удару він втратив свідомість. Передньому автомобілеві пощатило ще менше, бо йому напереріз рвонув важкий рефрижератор. Ну...йому скомандували у відповідну мить по рації. Відтак задні автомобілі зупинилися, натомість із вже майже темних хащів лісових доріг виїхали кілька позашляховиків, із них швидко вибралися якісь люди і кинулися до автомобіля, де був Петро Васильович.

Із машин ескорту теж вибігли люди. Щось ішло за планом, щось ні. Скоріше за все перший автомобіль охорони, який перевернувся, хтось навмисне підпалив, щоб ті, хто в ньому, не заважали, і відволікли увагу, хтось навіть кинувся туди рятувати своїх. Але за кілька хвилин зав’язалася і рукопашна і почулися постріли. Петра Васильовича витягли з автра і пробували тягнути то одні, то потім інші, однак на певному етапі він прийшов до тями і, здивований почав сам думати, що робити. Коли переслідувачі і захисники знову зчепилися у бійці, він поволі поповз убік. І врешті опинився за якимись кущами. Звідти він який час здивовано і розгублено дивився на метушню, а потім побачив, як у ній вхопили якогось чоловіка і потягли до авта. Далі він майже не роздумував. Знову поповзу убік, а потім поволі встав на ноги і спочатку зігнутий, перебіжками, а потім уже наче в паніці рвонув до лісу.

А коли вбіг до нього і потрапив крізь якісь кущі врешті на якусь лісову дорогу, то вже просто побіг.

Його можна було зрозуміти.

Він тікав від рабства.

І ще.

Може, вперше за увесь цей час він був вдячний своєму німбові, який освітлював йому дорогу в лісі...

Х х х

Щастя його, що він не забував про тренування і тільки час від часу доводилося зупинятися і відсапуватися. Лише десь на якомусь кілометрі, коли він перебіг уже дві галявини, його почала діставати думка не тільки про те, що його можуть нагнати, але і про те, а що робити далі і де ховатися... Адже якщо його таки почнуть шукати, то німб може його видати. Але і тут йому пощастило. Вірніше, він так думав, що пощастило, бо насправді то не мало значення. Адже його ніхто і не збирався шукати. Там.. на місці, у швидкому темпі все дуже скоро стабілізувалося. Одні, викрадачі, по скоріше постаралися втекти, причому ні з чим. А ті, хто його мав захистити, вирішили, що його викрали викрадачі. У світлі полум’я від палаючого автомобіля, трави, ніхто не вловив, що одні намагалися вкрасти не того, а інші не змогли порятувати того, хто сам тікав. Обидві сторони вирішили, що програли. Відтак Петра Васильовича ніхто не кинувся шукати.

Ото ж коли він набрів на якусь повітку біля сіножаті і там сховався, він міг спокійно переночувати, а вранці знову рушити в доргу, коли німб не такий видимий і можна було б десь перебути час...

Х х х