«Німб», уривок з роману

Петро Васильович, раптом на хвилю вмовкнувши, подивився навкруги і витяг у себе з вуха «нашіптувача». Це викликало певні хвилювання серед інших учасників телетрансляції, які не люблять таких некерованих поворотів, про які не попереджали. Але пан Юрій підскочив і високо підняв руку, забороняючи будь що робити. Його обійняв дріж. Зараз буде, має бути щось важливе! Це не можна заборонити. Це те, що, можливо дасть набагато більше, ніж було досі. У нього було просто передчуття. Це прямий ефір, це може дати все! Він увесь напружився.

А Петро Васильович наче навпаки, осів, опустив голову. Мабуть, далася йому та добровільно взята на себе самотність без Оксани, без когось найближчого, втомило чекання, а може і щось до того. Можливо, він і збирався зараз звернутися головним чином саме до неї, навіть не знаючи, чи сидить вона зараз біля телевізора. І тому особливо проникливим виявився його погляд в камеру, яка взяла його великим планом. Петро Васильович заговорив повільно:

 – Дорогі мої. Справді дорогі. Хоча я і не бачу вас зараз, і не знаю, хто на мене зараз дивиться. Можливо і ті, хто ненавидить ні за що. Справді ні за що. Повірте. Вся ненависть або нелюбов, які у нас формуються одне до одного, збудовані на тому, що ми почули, або подумали одне про одного. Зовсім не на правді, як ми про то говоримо. МИ самі себе робимо, нас роблять ворогами, розділяючи, щоб ми йшли під прапорами одних або інших. Я така сам людина, як і ви, і ваша оцінка мене залежить від того, в якому ви таборі. Подумайте. Я однаковий в одному і в іншому випадку щодо всіх вас, але ви всі думаєте про мене по-різному. Подумайте, чому...

Я багато розважав над тим, може, мені треба було б почитати ще якихось книжок, філософів, поспілкуватися з представниками різних релігій, але у мене нема часу і у вирішальну для мене хвилину мушу вибрати найважливіші для мене, і, як я мав би думати, для вас слова.

І найголовніше, що я з того собі придумав, що коли на нас із вами подивитися уважніше, чому і що ми робимо, наприклад, ідучи на ці вибори, то виясняється, що ми намагаємося щось змінити (і цим користуються ті, хто вас переконують), коли або нас доведено до відчаю, або коли ми маємо злість одне на одного. Тоді нас найлегше збурити на якісь спільні вчинки. Подивіться на революції. Всі вони побудовані були (і зараз в різних країнах не інакше) на крайніх виявах невдоволення, а подекуди і ненависті. І чи згадаєте ви бодай одну в історії згуртованість, яка б метою своєю мала, не стільки повалення цього ладу, скинення цих тиранів, скільки мрією про те, що називають царством божим на землі? НУ так, нас у школі щось пробували вчити, що були мрійники. Але ж вони не були першими серед тих, хто починав ті революції. Зрештою, і тоді їх мало хто читав. ДО слова, я ото із моїх невеликих розмов виявив, що і в наш час читання Біблії – це щось таке із розряду нудного. Я вірую, а отже мені не треба підтримувати в собі віри читанням. Часто ті віруючі навіть не знають (окрім загальних речей, які чують від священників із їх трактуваннями), що там насправді описано...

Але я не про те. Звертаючись до вас у ці останні перед виборами дні, і навіть сам ще не визначившись до кінця, хочу вас попросити, застерегти: коли будете йти до тих кабінок зі своїм голосом, не думайте про ненависть до тих, кого хочете скинути, думайте про світло, яке хочете мати з тими, хто прийде, з якими ви захочете жити довго. А якщо вони не здійснять свого, то скидайте їх теж не від ненависті і злості, а за те, що вони не будували світла, а лишили вас у темряві.

Ви ж знаєте, нас оточує тупість – чи в навколишньому, коли хтось чинить наругу над нами, чи в ширшому, тому політичному значенні, але тупість можна бороти світлом. Вимагайте від уряду світла. Потребуйте світла і любові одне до одного. Не ламайте свого світу своїми руками, коли думаєте, що вулиця – то не ваше. Увесь світ ваш! І країна ваша! І я не наполягаю голосувати саме за мене! Але якщо ви так зробите, то тільки тоді будете моїми союзниками, коли із тих, хто зараз мене оточує, теж зробите союзників. Я тепер знаю напевно, що якщо я і стану Президентом, то далі зможу ним бути тільки з вами! Тільки якщо ви всі захочете йти до світла. Без ненависті, ворожості, заздрості...

На цьому Петро Васильович подякував і в залі залунали аплодисменти. Затягнутий ефір нікого не хвилював. А пан Юрій просто світився від щастя. Це був на його думку тріумф!

Х х х

Щоправда, інакше на це подивився пан Роман. Сприйняв він такий відхід від прокладеної колії дуже похмуро. Так, тепер виграш забезпечений, але... Щось недобре із тим святим. Якщо так далі піде, то вийде з покори...

Хоча...

Хіба ще з таким не справлялися? Он Оксанка є.... Зрештою, коли стане непотрібним, то і буде сидіти собі на троні... куди дінеться.

Х х х