«Німб», уривок з роману

Олекса недовго оглядав місце аварії. Коротко і понуро зиркнув, як горіла машина, як намагався вилізти шофер і як бігли йому на допомогу йому колеги, але подивитися ближче не пішов. Йому було одразу все ясно. Його і перевагою і недоліком одночасно було те, що він дуже швидко робив висновки. Олекса швидко повернувся і знову сів за кермо автомобіля. Гавкнув на свого колегу, який там затримався, щоб вимітався, різко розвернув, як його колись вчили на курсах з екстремального водіння і рвонув назад. Він уже добре знав, хто в усьому тому винен. Цілу дорогу їхав, зціпивши зуби, обганяючи і не сигналячи, не зупиняючись навіть на червоне світло і не реагуючи на дзвінки мобільника. Він знав, що все одно застане її на місці, але йому вже просто не терпілося. Він не міг дочекатися....

Коли швидкою ходою вийшов на поверх до Наталі Іванівни і розчахнув двері, то вона навіть оговтатися не встигла, навіть очі зробити здивованими. Двома пострілами він убив її одразу....

Х х х

Якось так уже прийнято у людській свідомості, що вбивство, самогубство – гріх, хоча самі слова “прийняв добровільно смерть” не сприймаються за рішення самогубства, так само, як часто і вбивство може бути здійснене задля святої мети. Вбити задля власної користі – гріх, а задля бога – ні. Вбити задля чийогось порятунку – нормально, навіть задля свого – теж. Але тільки не заради якоїсь іншої користі, чи втечі від бога...

Олекса постояв над тілом Наталі Іванівни, а тоді, коли остаточно пересвідчився, що вона мертва, вистрелив собі знизу в голову. Він уже не вірив, що врятує свою душу, зате він знав, що занадто багато заборгував богові, щоб продовжувати жити. Він знав, що заборгував святому тим, що не зумів уберегти його. Він мусив зректи себе на страждання, яких очікував із благоговінням, “за правду і справедливість”.

А може, саме так і робляться святими? Коли в останню мить погоджуються на вічні муки, одночасно віруючи, що святість таки є! Коли в ненависті до своєї ницості і непрощенності раптом виявляють зворотний бік того – страшний біль “чому ж я не такий?!”

Х х х

Не побачив Олекса подальшого розгортання подій. А почалося воно вже одразу, як тільки він поїхав із місця аварії. Причому бракувало його там якраз більше, ніж біля Наталі. Біля місця аварії почали зупинятися якісь інші автомобілі. Більше того, із лісу вийшли якісь незрозумілі люди (невідомо, що вони робили в лісі в такий час) і взялися допомагати ліквідувати наслідки аварії. Допомагати гасити вогонь, витягати людей... У тій біганині і нервах ніхто не помітив, куди подівся святий... Його просто не стало. Якось ті, хто там був, знали, що він наче б то був... на задньому сидінні. І, здається, не загинув. Бо кричав, щоб допомогли шоферові, а він сам вибереться... Навіть, здається, сам вибрався, щось навіть там переносив з місця на місце. І потім начеб то стояв біля авта якогось... Але далі зник... У світлі гарячого полум’я німба ж видно не було!...

Пан Роман просто навіснів від того. Готовий був рознести все на світі через тих олухів царя небесного. Як же ж втратити найголовніше! Найдорожче, що він їм доручив! Куди вони дивилися! Чим думали? Як же ж зламати таку махіну! Таку гру! Що тепер робити через їхню ідіотську поведінку! Де він тепер? Що з ним? У якому місці закопаний? Або ще гірше – у чиїх руках! Стільки вкладено праці, сил, коштів! І отак ні за цапову душу!

Х х х

Петро Васильович шкутильгав лісовою дорогою, раз у раз спотикаючись, і думав...

Люди дуже погано бачать... Незважаючи на те, що науковці приписують їм дуже розвинені органи зору у порівнянні з багатьма тваринами, все одно люди недалеко від тих тварин пішли.

Вони, як і більшість їх прародичів, бачать тільки те, що може скласти для них радість, насолоду, або становить небезпеку. Вони це виділяють одразу і бачать. Решта для них – тло. Для кого різнобарвне, якщо має так звану “любов до життя”, а для кого сіре – хто не має особливого потягу до романтики. Інші люди на тому тлі для них – картонні однобічні ляльки, які стають такими одразу, як тільки люди між собою знайомляться. Варто лише визначити когось в якомусь амплуа, або хоча б щодо себе і все... картонна лялька готова... Коли вона повертається боком, її не видно...

Таких картонних ляльок у нашому житті може бути по десятку, сотні.. всі решта, мільярди, схожі на жаб’ячі ікринки, серед яких виділити якусь одну годі... та й нащо?