«Німб», уривок з роману

Тому цілий ранок він був похмуро і навіть, можна було б сказати, зло мовчазний, нічого нікому не казав, і думав лише про одне – іти йому на роботу, чи ні... Але рівно о 8-ій, коли всі вже снідали, зателефонувала Ніна Павлівна і спиталася, як його справи, як себе почуває. У її появі він відчув якусь полегкість і навіть радість, бо коли він сказав, що все в порядку, але тут на вулиці якісь незрозумілі речі, то вона пообіцяла, що його забере автомобілем, оскільки у них там на роботі зародилися значні плани, і великі надії вони покладають на нього. Останні речі його стурбували менше, бо вперше за багато років він так реально відчув турботу про себе і якусь надію на зменшення страху. Врешті, він навіть не проводжав своїх ні дружину (яка теж цілий ранок досить похмуро мовчала), ні дітей. Вони пішли собі самі, а він навіть не виглянув у коридор, тільки слухав, чи замкнуть вони добре двері, а потім прослідкував, як вони втрьох вийшли з під’їзду, постійно оглядаючись. Їх явно теж все турбувало. Хтось навіть підійшов до його дружини і щось питав. Але вона його різко і впевнено, як вона це чудово вміє, відшила.

А далі Петро Васильович із полегшенням побачив, як під’їхав автомобіль чоловіка Ніни Павлівни. Одно тільки, що його і здивувало і порадувало одночасно, що вона приїхала не сама, а з ще із якимись чоловіками. Надалі діяла вона достатньо рішуче і впевнено, розштовхуючи досить огрядним як для 45-літньої жінки тілом тих, хто чекав у під’їзді. Та вони і не дуже рвалися до Петра Васильовича, невпевнено зиркаючи на тих двох невиразних, але досить кремезних супроводжуючих Ніни Павлівни. Лише на вулиці юрма невідомо яким чином повідомлена про вихід Петра Васильовича зібралася біля входу до будинку. Тут уже довелося мало не бігти до дверей авта. За ті хвилинки Петро Васильович встиг почути як уривки з молитов і вигуки до Бога, так і прокльони, а також якісь питання, назви телеканалів і газет, відчути спалахи фотоапаратів. Все то для нього було наче щось шокуюче і приголомшуюче. З одного боку він таки зовсім не розумів, що входить у новий поворот свого життя, і все ще жевріла у нього надія, що все розсмокчеться, але іншою (ще поки що невеличкою) частиною єства передчував, що вже вліз у щось цілком йому незрозуміле, де він уже не сам керує обставинами, а вони ним.

Звичайно, і раніше він не міг бути певен, що є господарем ситуації у своєму житті, але хоча б вірив, що таки щось вирішує згідно зі своїми можливостями, нехай і маленькими. А тут...

 х х х

Дорогою всі переважно мовчали, обмінявшись тільки кількома словами про самопочуття. Ніна Павлівна трималася досить напружено. Але відчувалося, що вона сповнена енергії і сили, потрапивши у щось цілком неймовірне, але таке перспективне для неї. Зрештою, і раніше ця жінка, яка, незважаючи на таку осоружну багатьом її ровесницям збільшену із віком комплекцію, зберегла привабливість, мала чимало енергії, але зараз вона нею просто пашіла. Ніна Павлівна була просто наче дружина великого боса, яка вирішує важливу для нього проблему в дуже відповідний для нього час, а тому від того залежить і її майбутнє. Аж пізніше Петро Васильович зрозумів, у чому річ. Адже ж минулого вечора бідна Ніна Павлівна мала додому стільки дзвінків, що із кожним із них її рейтинг ріс так, як ніколи ще в житті. Вона відчула себе раптом у центрі мало не всесвіту. Наче в розгоні на злітній смузі, з якої можна злетіти дуже високо. Навіть орієнтуватися було в тому важко.

Треба сказати, що значущість була не в самих дзвінках, оскільки вони були просто переважно розвідувальні: зазвичай всі розпитувалися про Петра Васильовича і його нібм, чи то, мовляв, правда, і як хто при тому поводиться. Значущість перла з тих осіб, які телефонували. Бо то були щоразу все поважніші і поважніші люди. “Ще трошки, ‑ з нервовим смішком пожартувала з того в якийсь момент Ніна Павлівна до чоловіка – і зателефонує президент Сполучених Штатів.” Причому ніхто із тих, хто телефонував, ще навіть не знали, що казати, хіба що її застерігали від необдуманих дій. А до того ж переважна більшість із них знала про деякі її дії, тобто, що вона спробувала організувати акції на захист Петра Васильовича, а тому бачили в ній першу загрозу. Навіть не від Петра Васильовича в цю хвилину бачили для себе біду, а від неї. Мовляв, не треба втручатися, а вони самі з Петром Васильовичем розберуться.

Ніна Павлівна то лякалася, то обурювалася і ледве стримувала амбітність, коли її намагалися відсунути на задній план, адже святий працював майже усе життя у її відділі, і вона була його безпосереднім керівником. А до того ж якщо вона попустить, то вони таки його звільнять і вона буде мати гріх на душі!

І все так і закінчилося б вчора пізно вночі, якби не один дзвінок із чітко діловою і дуже спокусливою для Ніни Павлівни пропозицією, яку треба було тримати в таємниці навіть щодо Петра Васильовича. Ця пропозиція могла відкрити перед Ніною Павлівною шалені перспективи. Більше того вона тут же за свою послугу отримувала непогану суму. Ніна Павлівна майже цілу ніч думала і сумнівалася, переживаючи, чи не буде їй від того погано на тому світі. Але коли прокинулася вранці, то зрозуміла, що все одно її дії будуть тільки на користь святому.