«Про що шуміли дощі», роман (1 частина)

   І ось я повернувся, бо знудьгувався за стадом: але  молоді та спритні “брати” перетворились на гладких, м’ясистих, лінивих істот з каламутними очима, що весь час дивляться тільки на порожні ясла, які наповнюють строго за графіком. Вони нічого не хочуть і нічого не роблять. Їх тримають в загороді й рідко випускають на пасовисько. Вони вічно  на щось чекають, а на що саме, й самі не знають. Мені нудно з ними, а їм — зі мною. Їх цікавлять інші важливі справи. І це не футбол, не функціональні можливості нової моделі мобільного телефону і не розмір грудей новоявленої топ-діви. Пошуковий сервер Інтернету “Yahoo!” визначив переможців щорічного конкурсу найпопулярніших сайтів  2002 року. Серед переможців є сторінка, присвячена порятунку кота Френка — «Frank the Cat». Пожвавлення та бурхливий ажіотаж навколо цієї сторінки вражає. Справа у тім, що необачливий котик попав під колеса авто. Вбитий горем господар відкрив спеціальний сайт, де організував пряму трансляцію хірургічної операції по відновленню тазових кісток свого улюбленця. Співчуваючих (читай — зацікавлених) в спогляданні котячих нутрощів виявилось хоч відбавляй. А коли хірурги блискуче виконали операцію, даруючи котику життя не вічне, а земне, автор сайту став регулярно вивішувати  інформацію про стан здоров’я котика, що на той час став улюбленим героєм уже сотень тисяч людей в усіх куточках світу. Хто не надивився в розрізі, знизу, зверху та збоку на котячі геніталії, міг тепер досхочу дивитись на рентгенівські фото прооперованого самця. За час хвороби  котик скинув декілька сот грамів ваги, проте все сповна   компенсувалося людською увагою: десять тисяч звернень за день, протягом року — більше чотирьох мільйонів!!!

   І от на цьому фоні  виглядають самотніми стовпчиками вздовж заїжджених доріг Інтернету навіть не факти, а так собі, мультяшні епізоди про те, що в світі кожні п’ять секунд втрачає зір (сліпне) одна людина. Щорічно близько тридцяти мільйонів людей вмирають від інфекційних хвороб. Сто сімдесят п’ять мільйонів життів загублено в збройних конфліктах ХХ століття. А вісім мільйонів пішли з життя внаслідок виникнення індивідуальних конфліктів протягом цього ж часу.

    Подібних «страшилок» можна насмикати  ще на пару мільйонів людських смертей. Але нащо? Це вже давно  нікого не хвилює. Вбивство чи загибель людини — не головне, нині важливо — вбити час, щоб він не вбив людину. У сучасного суспільства з’явився не віртуальний (нарешті!), а реальний ворог — незаповнений час, який іржею підточує життя. Ось кого б замість котика розмістити на сайті!..

   З маркером вивчаю шпальти рекламної газети. Хочу підшукати собі недороге помешкання. Трьохсоттисячне видання на тридцяти шести сторінках просто дивує варіативністю однієї й тієї ж проблеми, котру з номера в номер намагаються вирішити сотні тисяч людей: одні не можуть  здихатись від чогось, а інші — придбати. Кругообіг речей у соціумі, що відбувається під «стогін і скрегіт зубовний».

Ось такі справи.

                                                     * * *

   — Поїхали до твої батьків, — чую в мобільному голос Юрка: визначаю по голосу, що вже перехилив не одну чарчину. Йому необхідна релаксація.

Мені то що? До батьків, так до батьків. Та й час уже навідатись до пустки. Скільки ж це років сказаній Юрком фразі? Батьків на цім світі уже давно немає. Але ми, як і в ті далекі студентські роки, час від часу їздимо до них в село. За сто з лишком кілометрів від Харкова стоїть занепала, з похилим парканом хата, а поруч — невеликий, дерев на двадцять, садочок та соток з тридцять городу. Після смерті батьків все це  віддано сусідам у безстрокове користування. Минуло стільки років часу, а будинок ще тримає тепло. Звичайно, що відчуваю його тільки я один на весь світ. Особливості  такого тепла не досліджують фізики, бо це за межею їхніх вимірів.