«Ти в пам’яті моїй...»

***
Стелиться лис по стерні
                                             димом рудим.
Так підкрадається смерть,
                                                 хитра, мов лис.
День переходить у ніч,
                                           полум’я — в дим,
видих останній — в туман…
                                                    Кайсь і молись!

Стелиться лист по ріллі.
                                              В колір вогню
перефарбовано ліс.
                                      Птаства над ним! —
як добровольців, котрі
                                          йдуть на війну, —
наче у небо ідуть, —
                                       легко, як дим.

Лівою! Лівою! Лі…
                                 Віє вітрець.
Лівою! Лівою! Лі…
                                 Виє сурма.
Ворог — запеклий, мов час.
                                                    Хай йому грець!
Глянеш у вічі йому —
                                        в жилах зима.

Куля бере на снігу
                                  лисячий слід.
В полисках мерзлих калюж —
                                                         вилиск ножа.
Мов у замерзлій ріці
                                       риба об лід,
б’ється об небо чиясь
                                          грішна душа.

* * *
                     " Ночь. Улица. Фонарь. Аптека".
                                               Олександр Блок

Вулиця Блока. Аптека. Ліхтар.
Ночі без світла.
В ліки гіркі підливає нектар
липа розквітла.

Тліють в рецептах на купі сміття
рештки латині.
Наче у дзеркалі — хворе життя
в чорній вітрині.

Богом увімкнене світло душі
меркне з розпуки.
Дивна хвороба — додому йдучи,
падати в люки.

Місяць на хвилю зловтішно з-за хмар
зиркне впівока.
Сліпне, розбивши останній ліхтар,
вулиця Блока.

Вікна у ґратах. Замок на замку.
Двері залізні.
У найтемнішім зібрались кутку
гості запізні.

Дзенькає ключ об залізо. За ним
брязкає фомка.
Мужньо назустріч пригодам нічним
йде незнайомка.