«Ти в пам’яті моїй...»

А йому вже, слава Богу,
                                             з добрим гаком шістдесят.
Це життя, — говорить Гера, —
                                                         не таке вже і погане.
Хоч і дивно йти судилось:
                                                крок вперед і два назад.

То ковтнеш «Перлини степу»,
                                                        то посмокчеш валідолу.
За весною в тебе — літо,
                                               а за осінню — зима.
Це нагадує собою
                                  рух тролейбуса по колу,
де кінцевої зупинки
                                     просто-напросто нема.

Той виходить, той заходить,
                                                    сподіваючись на диво,
що місця хоча б стоячі
                                         будуть зайняті не всі.
У той самий у тролейбус
                                               двічі сісти неможливо?
Хрін із ним, — говорить Гера, —
                                                             нашкребемо на таксі.

ЗАПЛЮЩЕНИМИ ОЧИМА

Бачити в тобі те,
                              чого не бачать інші.
Бачити тебе так,
                               як бачив у ніч безсонну
Мону Лізу Леонардо да Вінчі
або Рафаель Сікстинську Мадонну.

Друге життя тобі дати
                                          і, зоставивши на мольберті
вдалу копію з тебе,
                                    мати єдину потребу —
широко заплющеними очима
                                                       до самої смерті
дивитися на твій образ
                                           і мучитися без тебе.