«Ти в пам’яті моїй...»

***
Ти в пам’яті моїй —
немов іржавий цвях,
що вимучить мене,
допоки вирву з дошки.

Ти — наче прах земний,
котрий покрив мій шлях, —
це знов його в мій дім
несуть мої підошви.

Ти — гостра і гірка
сльози моєї сіль,
не підсолоджена
жіночими дарами.

Ти — незатихлий біль,
моєї рани біль.
Ти — бинт, що кров спинив
і прикипів до рани.

***
Накинь на плечі плащ —
надворі дощ іде.
Прощаючись, не плач —
ніколи і ніде.

Замолено гріхи.
Замовлено таксі.
Розходяться шляхи.
Прощайся, як усі.

Болить? Переболить.
Пора іти? Іди.
Прощайся — не на мить.
Прощайся — назавжди.

Йдучи, дверей не муч.
Ступивши за поріг,
сховай подалі ключ,
щоб він знайтись не міг.

В сирий пісок зарий
і не шкодуй за ним.
Все ’дно замок старий
заміниться новим.

Іржа той ключ найде —
не кайсь і не карайсь.
Іди — як дощ іде.
Як дощ — не озирайсь.

***
Це небо чи ріка?
Це хмарка а чи волок?
Це слід від літака
а чи небесний сволок?

Це води, чи літа,
чи плин твоєї крові?
Це серце калата
чи дзвони вечорові?

Це обрій чи рубіж?
Це ти ще йдеш до нього
чи вже на нім стоїш,
загоюючи ноги?

Це поле чи безмеж
землі, повік твоєї?
Це ти іще живеш
чи вже поліг за неї?..

УКРАЇНСЬКА ПІСНЯ

Корені слів,
                      розгалужені в давній мелодії,
переплелися,
                         мов корені трав і дерев.
В пам’яті мови,
                           в чорноземі етимології
кожен корінчик —
                                 неначе оголений нерв.

Ниточка голосу
                             тягнеться, тягнеться, тягнеться.
Котиться в небочко
                                   вийнятий з горла клубок.
Дива не сталось,
                               а серце ніяк не отямиться:
плаче від щастя,
                               якого не дав йому Бог.

***
Загримить електричка за лісом —
і здригнеться від гуркоту ліс,
і повітря просякне залізом,
й, наче вихоплена з-під коліс,
за стіною дитина заплаче —
і немислимим стане твій сон,
і вся ніч гуркотітиме, наче
на квадратних колесах вагон.

***
Божі персти
зліплять блакить
з кисню та водню.
Вкраплений в дощ
час прошумить
з неба — в безодню.

Струмом грімниць
випалить ряст.
З попелу встане.
Брата уб’є.
Друга продасть.
Вкраде останнє.

В кров увійде.
Горлом піде.
Слово вкоротить.
Вивітрить плоть
і поведе
душу на допит.

***
Ранок недільний. Хрестик натільний.
           Дзвін великодній.
Сяє крізь хмару з сонцем на пару
            погляд Господній.

Гнана та бита, кровію вмита,
            віра — жива ще.
Правда — далеко. Слову — нелегко.
            Вірі — ще важче.

Свічка у жмені. Дуля в кишені.
            Очі — порожні.
Мрії — міражні. Душі — продажні.
            Ціни — безбожні.

Храм — не крамниця. Кров — не водиця.
             Серце — не камінь.
Після хрещення просить прощення
              в Авеля Каїн.