«Ти в пам’яті моїй...»

***
І світлий шлях, і темний манівець
примхлива доля зводить нанівець,
розбавивши комедією драму,
де часто-густо зрячого сліпець
вести береться. Начебто до храму.

Кіно і німці! Борони Господь
занапастити душу, коли плоть
в човні напівзатопленому хвилі
штовхають на блаженну тиховодь.
(Дивись картину Рєпіна «Пріплилі».)          
Із написом «Спориш завжди спориш!»
фанера курс тримає на Париж.
А ти і в провінційному болоті
з таким художнім свистом пролетиш,
що ахнуть ті, хто вічно у прольоті.

Глибока осінь вже не золота.
Залітна пташка вже не заліта.
В солодкій чарі з осадом насподі
дає про себе знати гіркота.
Фініта ля комедія, та й годі!

Що довший спокій, то коротший страх.
Відлопотіли крила на вітрах.
Тримаючись подалі від спокуси,
кімнатні капці дивляться на шлях,
як дивляться у небо свійські гуси.

ЗАСТIЛЬНА БАЛАДА

Хто ти? Звідки ти? Куди ти?
Годі колами ходити!
Сядь, посидь ногам на зло.
Нас далеко ще не триста,
але наше товариство
гідне теж лягти, мов скло.

Друг ти нам чи наш ти ворог?
Чи хоч раз ти нюхав порох?
Братом нашим хочеш буть?
Осуши цей повний келих
за братів своїх веселих,
у яких печальна путь.

Що печальніша дорога,
то сильніша віра в Бога,
без якої нам — хана.
Ти наш відчай чи надія?
За Георгія чи змія
щойно випив ти до дна?

Всі ми тут — як на долоні.
Знають навіть наші коні,
хто за що й за кого п’є.
Не мовчи! Скажи хоч слово!
Та не дуже загадково
говори. Кажи як є.

І сказав я їм: — Панове,
в цьому світі загадкове
все, крім смерті. Головне,
щоб ніхто з сідла не випав.
Ну а хто за кого випив
і кого хто пом’яне,

мені теж цікаво знати.
Та на часі виясняти
нам не це, а те, чому
в нашім небі сонце ясне,
ще не вечір, а вже гасне,
в чорну канучи пітьму.

Ворон кряче надто низько —
знак, що ворог надто близько.
Вже, можливо, опостінь.
Час вилазити з-за столу
та на битву йти посполу.
Бог на поміч нам! Амінь.

***
Оце — мій меч. А це — мій плуг.
Он — ворог мій. А ось — мій друг.
А вся моя тривога —
в тім, що ніяк я не збагну,
чи це дорога на війну,
чи це з війни дорога.