«Обезсилює Слово на щасливу усмішку лють…»

КРАЇНА

ТІПУНО-ЯЗИЧНИХ

 

Обезсилює Слово

на щасливу усмішку

лють…

І тіпун на язик –

не прокляття,

а з вироком суд.

 

Безобличні слова

автоматними чергами,

звично,

доруїнять країну,

як вона вже

тіпуно-язичниа.

 

На порожніх словах –

не дзвіночки,

а надуваньчики

у кріслах цвітуть

і на диванчиках.

 

Мало пружності

справжній напрузі,

мало справжності

у незрадливості друзів…

 

І не вірте, що нація

на колінах!

Нація – на животі,

а на неї в окопи –

з фронту й тилу –

підкОпи

виколупують золоті.

 

Ось і я дві газетки

 з брехнею

додому несу,

прикриваючи назви

руками,

немов від собак

ковбасу…

 

Археологам співчуваю

майбутньо-античним,

і сліду яким

не залишить

країна

тіпуно-язичних.

 

Колесо, човен…

Не залишить нічого.

Бо навіть

найперші знаряддя

брехні і війни

придумали

не вони.

                               20.09.2014

 

ЄДНІСТЬ

ГЛИНЯНИХ ВАЛЬКІВ                                   

               

На рідній землі

тільки Янголи мідні,

а люди залізні –

іржавої проби.

Хитрують зозулі –

обманюють бідних:

кують на життя

навіть замкненим в гробі

 

хатам – не хатам, –

димарям пірамідним,

у небо націленим

мріями сажі...

Тримаються вальки,

немов інваліди,

за шиї дерев,

за голівоньки вражі.

 

На рідній землі,

невпізнанно не рідній,

зліпилась, сльозами

замішана, глина.

На кинутій бідній

моїй плодорідній

у джунглях з криницею                            

тоне й калина.

 

Одній кропиві лиш,

дводомно-бездомній,

та сивій зозулі, –

не жаль і не жалко,

що люди в самісінькім

центрі безодні

не вчилися єдності

глиняних вальків.

                20.05.2006