«Обезсилює Слово на щасливу усмішку лють…»

ОТЕ СЕЛО

У КІЛЬКА ХАТ  

 

Ні риби, ні води, ні лісу,

                лише болото місить кат…

                Воно, скоріш за все, від біса,

                оте село у кілька хат,

 

                в якому ще реве худібка…

                А вдів населення криве

                на тебе дивиться так  гірко:

                поспівчувай – і зареве…

               

В зітханнях днює і ночує

                село, де хочеться завить…

                А головне – ніхто не чує,

                ніхто  й не знає, що болить.

 

                Тут страшно жити, страшно вмерти,

                бо й дзвонаря нема під  дзвін…

                Всміхаються лише портрети

                в хатах німих до вогких стін.

 

                Неначе острівець в намулі,

                під ліхтарями древніх руж,

                блищить село лише минулим

                і золотом нових калюж.

 

І лиш в поде-які ВелИкдні

в калюжу в’їде орендар:

чи не пора на місці  злиднів 

переорАть який гектар?!

 

Переорати, – щоб ні сліду

людського не зберіг намул! –

село,

         що втратило сусідів –

чи то Одесу, чи Стамбул…                                       

 

8.05.2004

 

СХОДЖЕННЯ

НА ВУЛКАН      

 

Поляну

за траву тримаю.

а мимо мене,

як м’ячі,

із карадазького

туману, –

камінь

летючі плескачі.

 

Каміння

крутяться по колу

узбіч

карабкань з рюкзаком

й стинають

перекоти-поле

первісно гострим

різаком.

 

Вулкан зіщулився –

у сні ще.

Він, як прислухатись,

сопе…

Камінню що? –

воно чесніше:

не вмарнославлює

себе.

 

Воно не схоже

на сатрапів:

не мітить

в партію чужу…

Якщо й у голову

потрапить,

то не заради

грабежу.

 

Нема ні стежки,

ні дороги,

ще й випав

топірець тупий…

Тримаюся трави,

як Бога,

якого бороду

вхопив.

 

Внизу ж колючим

мітять дротом,

і косять

вогняні гриби…

…За щось таки

лише босоту,

замість народу,

вождь любив.

  23.08.2009