«Німб», уривок з роману

“Шановні браття і сестри. Все не так просто. У житі трапляється різне, і Святе Письмо про це теж повідомляє. Є чимало згадок про несподівані видіння, появи, чудесні перетворення. Та й у житіях святих немало повідомлень про чудеса Господні, які оточують нас і донині. Ніколи не можна виключати того, що Господь обрав когось із нас для вияву своєї волі і тим дав нам випробування. Але нам не можна з тим поспішати. Адже відомі і випадки інші. Коли різними псевдочудами Сатана спокушав людей. До того ж і в Євангелії у Нагірній проповіді Христа дано нам повчання на такі випадки: “Стережіться фальшивих пророків, що приходять до вас ув одежі овечій, а всередині хижі вовки. По їхніх плодах ви пізнаєте їх. Бо хіба ж виноград на тернині збирають, або фіґи із будяків? Так ото родить добрі плоди кожне дерево добре, а дерево зле плоди родить лихі. Не може родить добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити. Усяке ж дерево, що доброго плоду не родить, зрубується та в огонь укидається. Ото ж бо, по їхніх плодах ви пізнаєте їх!”(від Матвія 7,15)

Самі розумієте, таке явище в наш час може бути і від сатани і одразу так відверто йти йому вслід не можна. Мусимо чекати певний час, щоб побачити ті плоди, про які попереджав Ісус, і тоді вирішувати.”

“Гадаю, пояснення німба може бути досить простим, якщо допустити певні наукові “недомовленості”. Зокрема про екстрасенсорні здібності. Поясню на простому прикладі. Всі знають легенду про цвіт папороті, яка цвіте раз на рік (на Івана Купала) і якщо той цвіт побачити, то під ним можна знайти скарб. Однак не всі знають, що папороть справді цвіте, і у період цвітіння випромінює досить потужні ультрафіолетві промені, невидимі для ока людини. Діапазон видимості нашого ока всі знають – від фіолету, до червоного. Так званих ультрафіолету і інфрачервоного ми не бачимо. Не здатне наше око розрізнити ці частоти, як і вухо деяких звуків. Однак. Історія знає немало прикладів рідкісних мутацій серед людей, частина із яких належить і до широти чутливості, і порогів чутливості. У межах “нормального” особливо чутливих людей ми називаємо винятковими, талантами. Але коли мова іде про чутливість того, що самі ми не бачимо і не чуємо, то тоді кажуть про екстрасенсів, про чудеса. Отож цілком може бути, що легенду про цвіт папороті придумали саме з “подачі” такого екстрасенса, який реально бачив той цвіт.

А далі перейдемо до такого явища, яке всі називають “аурою”, свого роду свічення людини, яке насправді є, але яке можна виявити лише зі спеціальними приладами. Теж звичайна річ, адже наш організм – це складний механізм із багатьма біоелектричними зв’язками, по яких постійно струменить струм, випромінюючи навколо себе електромагнітне поле і інші види збурень у навколишньому (теплові, звукові тощо). Таке саме свічення можна було б побачити і навколо, наприклад, комп’ютера, тільки воно мало б інший характер. Хоча його теж можна було б бачити як ауру.

Іншими словами, чому б тим, хто вперше зображував святих і божественних осіб, справді не бачити таке свічення? Або ж чому взагалі б не могло бути таких людей, які могли бачити таке свічення в усіх? Тобто як у випадку з легендою про цвіт папороті, могла створитися і легенда щодо свічення навколо тіла, навколо голови...

А тепер врешті погляд ще з іншого боку. Ми можемо припустити, що могли бути мутації не лише в бік особливої чутливості, але і навпаки – в бік особливого самовиявлення. Тобто чому не можна припустити, що з’явилася людина, яка має здатність переводити деякі із елементів “аури”, яку ми не можемо бачити, у видимий для нас спектр свічення?...

...Врешті можна припустити й інше, те, що в усіх крутиться завжди на язиці, коли говорять про ауру. Наприклад, що люди зі справді елементами того, що ми називаємо святістю, мають відмінну від усіх інших ауру, вона світла, а до того ж якщо справді святість така яскраво виражена, то і аура може світитися саме так, а не інакше. Тобто, цілком можливо, що ми справді маємо справу зі святим... “

“... Нині ми маємо щось протилежне до раніших релігійних традицій. Якщо раніше лише після відповідних спеціальних обговорень і ухвал компетентними в цьому релігійними установами встановлювалася святість земної людини, і вже тоді дозволялося (навіть було автоматичним) зображувати таку людину з ореолом навколо голови, то тепер маємо цілком протилежний випадок. Людина при житті вже має такий ореол і її ВЖЕ, без всяких ухвал і дозволів можна малювати такою, бо вона такою безсумнівно є. Тобто має той вияв, який раніше художники лише традиційно малювали.

Чи є вона при тому святою? Якщо раніше святість треба було довести всім своїм життям і навіть після смерті далеко не завжди і не всіх залучали до ликів святих, то тут маємо когось, кому навіть доводити не треба того, бо він має той вияв, який мали протягом тисячоліть на іконах, і який утвердився в наших свідомостях саме як такий вияв, а не інший.”