«Німб», уривок з роману

Думка про іноземні розвідки, незважаючи на всі попередні настрої, насмішила Петра Васильовича, хоча якраз тут йому і варто було б замислитися про “ворогів”. До того ж можна було тут же зацікавитися, а де ж ті публікації, про які згадувалося в тому тексті. Окрім того, він все ще не замислився, як то ото за такий короткий час його сидіння в камері так швидко міг поширитися той рух і що то за соціологічні дослідження, так швидко зроблені. Також не здогадувався і не міг здогадуватися про те, скільки грошей було кинуто на то, щоб понароблювати тих пов’язок, а до того ж намовити стільки людей їх одягти. Тому він на то уваги не звернув, лише потішився з того, як ото вміють ті журналісти все висмоктати з пальця. Де ж йому було здогадатися, що ніхто ні з чого не висмоктує. Все кладеться тим журналістам на тарілочки. То вони думають, що думають, а насправді ж можуть думати лише про те, про що їм натякнули думати, будують з інформації, яку їм м’яко підсунули, якщо взагалі не “порекомендували” або не оплатили. А чого не дали, то і не знають. Бо для читача у них і так усе є. Читач усе ззість.

Ну... і правду кажучи, таки їсть...

Але найбільше інтересу викликало в Петра Васильовича те, що не дуже стосувалося журналістики, а скоріше його отого ненависного німбу. Над такими матеріалами він сидів довше, хоча і вони не відрізнялися великою різноманітністю. Ну, ось ті деякі цитати, щоправда більше не журналістські, а з під пера і з вуст дещо поважніших у суспільстві людей... Ну, там науковців, чи письменників, публіцистів, врешті священнослужителів...

“Візьмімо перший-ліпший популярний словник і почитаємо. “Німб (від латинського nimbus, буквально – хмара) – це стилізоване зображення сяйва навколо голови (символ святості або божественності) характерне для християнського, буддійського мистецтва.” Чи зустрічаються якісь згадки щодо такого сяйва у Біблії? Якщо казати отак навпростець, саме над головою, то ні. Але загалом поняття світла пов’язане, без сумніву, зі всім божественним. І сам Господь і, як правило, особи, що мають таке походження, згадуються саме в такому контексті. Вони самі часто називаються світлом. Буває і згадується, що разом з ними, навколо них було світло, сяйво. Щоправда, не голубе, а золоте, але тим не менше. Це і вилилося у традицію іконописання, коли саме навколо голови, яка є містилищем розуму, зображували щось таке, схоже на коло, обруч... А якщо заглибитися в знання про німб, то дізнаємося, що вперше німби почали застосовувати давні греки у зображеннях богів. Вважається, що греки першими застосували таке означення божественного походження особи, яка зображалася з німбом. Причому припускається, що у німба є два походження. Обидва досить “земні”. Наприклад, якщо греки відтворювали скульптурні зображення олімпійців, то досить часто закривали їм голови металевими пластинам, захищаючи від пташиного посліду А інша версія, що, мовляв, це походить від означення слави переможця щитом. Пам’ятаєте – повернутися з битви “під щитом” чи “на щиті”? А ще деколи для відзнаки переможцям чіпляли на спину щити.

Є також і варіант пояснення інший, цілком “духовний”. А саме – богів Олімпу зображали часто в ореолі світла, тобто як небесні світила, наче вони самі собою являють світло. Але оскільки у складних образотворчих полотнах таке відобразити бувало важко, то зупинилися врешті на свіченні лише голови.

А щодо божественності, то таке означення зображень прийшло із часом. Ореол навколо голови підхопили римляни, далі це перейшло до Єгипту, до Індії, до прихильників Брахми і Будди. Тобто і там теж почали саме так зображати божества, а також царів. Бувало, ореол був узагалі вогняним. Потім на черзі стало і християнство. Щоправда, далеко не завжди тут німб відображали у формі кола. Він часто має і форму трикутника, а також і двох трикутників, тобто форму шестикутної зірки. Наприклад, німб відрізнявся у Бога отця і Христа, а також і в Богородиці. Зокрема, Бог-Отець зображався з трикутним німбом, дух святий і всевидюче око – теж. А Христа зображали з німбом, всередині якого вміщували хрест. Богоматір мала німб із 12-ма зірками, діадемою “І з'явилась на небі велика ознака: Жінка, зодягнена в сонце, а під ногами її місяць, а на її голові вінок із дванадцяти зір” (Об’явлення Івана Богослова, 12. 1.)....

Треба сказати, що походження німба деякі із гарячих голів із когорти фантастів намагалися приписати поняттю скафандра. Мовляв, для земних людей божественними були не хто інший, як чужопланетники, які, звичайно, ходили у скафандрах, а отже, і запам’яталися ось із таким ореолом навколо голови.

Ясна річ, у нашому випадку мова про чужопланетника наче не йде. Хоча... З чим наше життя не жартує? Скільки фільмів про схованих серед нас чужаків з інших планет ми вже надивилися? Тим паче, що тут мова таки йде не про золоте свічення і не натякається на сонцеподібність.“