«Німб», уривок з роману

Ну і всяке таке інше. Петрові Васильовичу такі тексти, незважаючи на їхню відвертість і безкомпромісну впевненість у своїй правоті, видавалися якоюсь дикою екзальтацією. Хоча і тішили самолюбство. Ясна річ, вони такими навмисне екзальтованими і були, але ж спробуйте не скоритися тій екзальтації і не злякатися божого гніву... Ті, хто то писав, знали, що роблять. Хоча, правду кажучи, були і такі, що не боялися того гніву. Просто вони наразі не мали змоги вільно говорити. Вони збиралися в своїх закладах і обурено і дещо з переляком обмінювалися думками. Планували дії для боротьби. Їхні ряди теж поріділи, але не настільки, щоб вони втратили сили. Треба було придумати способи протистояння. Та хоч до знищення тієї харизматичної особи, яка могла б сприяти знищенню їх влади.

Ну, але поки що то Петра Васильовича не стосувалося. Досить і того, що він почав замислюватися, якого рейваху наробив своїм німбом. Ще бракувало йому вже зараз злякатися, яку кількість ворогів одразу ж наживає, сам того не хотячи і цілим серцем не бажаючи. Поки що йому не вистачало часу на логіку, тобто щоб замислитися, що там де є віра, то там же ж є і така сама невіра. А якщо то стосується політики, то тут же близько і до війни. Спочатку потаємної, а далі і відкритої.

(Щодо вас, шановні читачі, то не лякайтеся, війни не буде. Не дійде до того...)

Тобто такі замітки Петро Васильович теж швидко відклав.

Дещо цікавішими були йому ось такі:

“Міністерство юстиції прийняло до реєстрації заяву про заснування соціально-політичної громадської організації “За святість”. Наразі, поки партія ще не зареєстрована, то вона оцінюється як громадсько-політичний рух, лави якого, судячи із наявних у суспільстві його членів, тобто потенційних членів майбутньої партії, причому дуже активних і переконаних, може досягти одразу рекордної позначки, яка дасть змогу з часом, якщо її зростання відбуватиметься такими темпами, подолати потрібний відсотковий бар’єр, і партія зможе взяти участь у наступних виборах. До того ж прихильники руху ширяться не лише у місті, де з’явився святий, а по багатьох містах країни. Блакитну пов’язку нині можна бачити на головах чималої кількості людей в найрізноманітніших кутках. Вже створюються осередки організації і незабаром після офіційного проходження реєстрації зможемо дізнатися реальну кількість учасників руху.”

“Соціологічні дослідження свідчать, що у настроях суспільства все більше ширяться ідеї щодо змін у моральних цінностях, прослідковується очевидне зростання активності відвідання церков і інших закладів культу. Статистичні ж відомості сповіщають про цікаві тенденції. Наприклад, до зниження спрямувалася кількість заяв на розлучення, більше того порідшали випадки викликів поліції у зв’язку з хуліганством, насильством удома, а особливо на грунті пияцтва. Правду кажучи, не хочеться забігати наперед, але взагалі крива дрібних злочинів пішла вниз. Судячи зі всього, наявність у суспільстві такого потужного фактора очевидності святості призводить до потреби брати приклад. У суспільстві відчувається приплив доброзичливості, люб’язності. Голуба пов’язка на чолі стала свого роду символом перепустки у сподвижники благочинного способу життя і поборництва правди. Оскільки наші співгромадяни, власне ми всі, вже скучили за такими цінностями, відівчилися від щирості у їх відстоюванні, то тепер відвертість і відкритість стали основою радісного оптимізму. Це наче святість стала модною, вона стала потрібною нарешті людям, які раніше могли лише чути про неї, але не бачити і не сповідувати, читати про неї в книжках, але говорити, що не все в книжках правда, а часто лише мрія.”

“Рух “За святість” уже перекинувся значною кількістю до столиці. У багатьох організаціях відбуваються збори, стихійні мітинги на підтримку руху. Більше того останнім часом організовувані мітинги вже наче підростають до того, що хочуть бачити свого лідера біля себе. Все частіше наче прихід очищувальної грози, очікується приїзд святого до столиці. Часто говориться про те, що його місце саме тут, біля серця країни. Його очікують тут. Наразі влада чинить спротив розвитку руху. Почастішали публікації щодо ”розвінчування” святого. Однак подолати зростаючу недовіру до влади і сподівання на вибавлення з допомогою людини, яку виділив серед нас Господь стає все важче.

Найнижчими поки що за рівнем підтримки нових ідей є поки що ті регіони, де зі століттями було винищено і церкву (подекуди її взагалі не будували), і віру, де віддавна підтримка національно-релігійних традицій була слабкою, процвітали пияцтво і люмпенізована мораль, де підтвердженням соціальної престижності було походження “з низів”, не відсутність, а навпаки наявність гріхів. До того ж тут не лише культивується недовіра до святості, але і ненависть до неї як до чогось “ненародного”, “панського”. Стимулюється думка, що історія з “німбом” інспірована закордонними розвідками...”