«П’ять життiв, прозоскайп», роман

- Гадаю, ви вже готові?
- До чого?
Богумил тільки зараз здогадався, чим хотів його здивувати Данило, але той прийшов сам. Проте з очима, повними сміху.
- До любові. Я телефонував дівчатам – ждуть. Якщо не захищу – розірвуть.
- Кого?
- Вас. Для провінції професор те саме, що для сільського подвір’я лев. Тільки не питайте про сільське подвір’я. Трава, гній і курячий послід. 
По-народному – гівно. Головний інгридієнт життя
. Ще не набридло?
- Що?
- Життя.
- Вгамуйся. Що ти їм наобіцяв?
- Привезти професора. Голодного.
- А сам?
- Побачимо.
Їхнє знайомство вже давно перейшло у взаємопотребну дружбу. Розмов, уточнень, здогадок, передбачень у їхньому спілкуванні ставало усе менше й менше. Побільшало коротких перезирків, фиркань при згоді з подуманим, летючих обопільних замислень, де попередній досвід важив не так вже й багато. Дійсність – це дійсність, а не гра інтелекту, який у серйозних людей не викобенюється, а працює. Майже безсловесно.
- Батьки були раді?
- Ви й про це дещо знаєте? Тоді уявляю, що на нас чекає…