«Мовчу, щоб розповісти про життя...»

                                            хоч цілую до отави.

                                            Я на кожну квітку

                                            мрію

                                            впасти

                                            хмар пилком жовтавим,

                                            кожну приймочку

                                            торкнути

                                            і припасти всмак

                                            вустами,

                                            в пелюстках, в медах заснути –

                                            хай мене тоді й не стане!

***

Ти пробач мені ночі холодні,

Повні вогкості і жалю.

Я забув, чи казав сьогодні,

Що кохаю тебе і люблю!

Не вродили солодкі вишні,

Що весною під грім цвіли.

Не люби мене за колишнє,

Де любитися ми не могли.

Що пройшло – то давно промайнуло,

Золоте воно, як зійшло.

Не суди мене за минуле,

Що коханням тоді не було.

Задубіли вуста пошерхлі,

Де цілунки жаги зривав.

І лишилися на поверхні