«П’ять життiв, прозоскайп», роман

       ХІІ
Відключення рояля від електромережі не позначилося на його зв’язках з Космосом. Але придумки з радіозаписами, з перекачкою музичних дисків довелося, за словами Данила,  абортувати. Він запропонував земні аналоги пристроїв, які у квартирі можуть просто звучати. Що треба, те cамозарядний  рояль разом з голосами  Богумила і його хлопців всмокче  і куди треба перекине. 
Після сплати величеньких штрафів це виглядало ще одним компромісом позаземного розуму з розумом земним, про що Голова кооперативу навіть не здогадувався. Але пана професора попередив: ризикувати нормами енергоспоживання він більше не буде. Його вже викликали… Куди, Богумил не дослухав, а просто передав йому конверт з грішми. Суму підказав Данило. А пристрій, що ці гроші скалькував, видав пораду: «Не захоплюйтеся. Ви є і вас нема».
Виникли проблеми й з хлопцями, які, виявляється,   прибріхують, піджартовують, а то й відверто валяють дурня, де тільки трапиться нагода. Трати на їхнє утримання  прораховані до копійки, але вони до них додали плату за повітря. На карликовій планеті воно  справді розподіляється. Між  різними рівнями групової життєстагнації. Зловили їх  також на об’ємах підозріло змінної квартплати, що вони пояснювали винайманням додаткових площ для псів. «А нащо вам пси?» –  «З ними на нас не гарчать пси інші».  – «А чого вони мають гарчати?»  –  «Їх спитайте. Ми чужинці». І це при тому, що ці чужинці налагодили ремонт не чого-небудь, а найпрестижніших іномарок. В прикупленому на непропивані гроші гаражі. Скидалося на те, що технологічна їхня перепідготовка в підвалі Данила доходить кінця: учотирьох їм вже під силу заводити власну майстерню. З виконання замовлень як Землі, так і Космосу, – це Данило підсумував вердиктом: «А що? Раз плюнути». Для нього універсальним, а для хлопців поки що проблемним: виробництва слини у них, як і нормального шлунку, не передбачалося. «Думайте! Шефа виростили майже з нічого. А ви ж є».  –  «Та є»…
Богумил про все це знав від Данила, якого слухав щораз уважніше. Літо, Дніпро і те, що тут зоветься погодою,  його отілеснення перетворили на суцільну радість. Так хлопці називали стан дедалі повнішої внутрішньої розгородженості. Хоч би на що глянув – це ти. Ще не відомий, але вже  прийнятий у товариство дерев, хвиль, усміхнених між ними людських голів, до яких він долучив і свою. Безпорівняно. Звиклий до жорсткої альтернативності розуму і світу там, де розум ні в що не втручався, а лише констатував і констатоване сортував, Богумил тим самим розумом осягнув, що це протиприродно. Не лише тут, а скрізь, де щось діється. Що саме – не завше знаєш, проте незнанням втягливим. Саме таким  воно постало, коли при погляді на затоку з утопленим у ній місяцем він спробував усе відчуте накрити словом «анабіоз».  Здалося, що не лише місяць, а й погойдувана вітерцем водяна товща з відбитим у ній небом у відповідь на це реготнула. 
Зорові  розбіжності з тим, чим вони  здаються,  – то взагалі морока. Проте деякі з них обіцяють бути  подоланими. Поняттям «образ». Пояснювати, що то таке, – лінь: мислення наукове і мислення ужиткове одне з одним товаришують, але на висотах, куди лізти і лізти. Хоч дещо усе ж пробує сформулюватися: образним осягненням світу земляни подолали часові відстані, які мисляча матерія долала і долає мільйони світлових літ. У тому числі й так званим «розширенням Всесвіту». Нащо розширюватися механічно, коли можна і треба нове шукати в старому. Або наявному.