«П’ять життiв, прозоскайп», роман

- Це тобі. – Він стояв над Лізою вже великаном. – Що ти гарна – то пусте. Принаймні, для мене. Ти вела себе гарно. І зі мною, і з ним. Купиш шорти. Обв’язково. Глянь на оту он яхту. То моя. Даниле, і ти подивися. Мати таку не обов’язково. Але я її не мав. Як не маєш багато чого й ти. Крім того, що маєш. Ви привели мене до тями. Особливо ти. 
Ліза знову  почервоніла. І зблідла, почувши:
- Не давай себе ображати. І таким, як я, і таким, як він. Коли виб’ється в люди. Ви вже люди. Вже!
- А...  –  Ліза хотіла нагадати: торт. Проте передумала. Все рівно не почує. Цікаво, що там написано. – Покажи.
- Що?
- Візитку.
- На.
Данило знайшов очима яхту. Біля приліпленого відстанню  до гольф-клубу  причалу. Чомусь здалося – самітницю. Як всі ми. Тільки не я. Він прослідкував за Лізиними губами, що раптом скривилися.
- Що там?
- Якийсь консул. Він же не англієць.
- Ніби ні.
Всі три порції торту теж дісталися Лізі. А Данилові кава. Як тут і назавжди старшому. Дві освіти. І їй ні слова…

     ХІ
Турнула чоловіка з кооперативної цієї двокімнатки вона давно. Зразу після смерті матері, яка з покійним натоді батьком збиралися дочекатися тут старості. Їхня хатина в Біличах залишилася старшій сестрі, ще одну –  батькову – мініплощу в академічній трущобці переписав на себе брат, а Євгенія з фортеп’яном і захланно назбируваною бібліотечкою зарубіжної класики мала чекати заміжжя  на Оболоні. За кількасот метрів від місця роботи. 
Її бренькання, казав опромінений в Чорнобилі батько, тримало його на землі зайвих десять років. «Чому зайвих?»  – «Хотів почути Перший концерт Чайковського. Вдома. А ти, –  він замилувано здригував зритими глибокими зморшками губами,  –  так і не вилізла з Шопена». Мама меломанкою не була. Як компенсацію за  слухацькі її муки донька приводила час од часу в аптечну їхню філію добірних жеребців і жеребчиків. Той, що прижився, ще й виглядав красенем. В очах мами, які закрилися, не відаючи, що вже після дев’ятин його у квартирі не буде й сліду. Мерзота…
 Те, про що задихано просили попередники, Данило одержав після першого ж ліжкового до нього доторку.  Діоніс. Не Аполлон, не Гермес, не будь-хто з безсмертно-смертних еротоманів читацького всесвіту, а саме цей навійливий  людинобог  злягається з нею у темряві. Ким вона ввижається йому – краще не питатися: головне – хоче, хоче і хоче. Гадаю – розмов.