«Тиша кольору індиго»

V

Зрання тихий і мелодійний, наче колискова пісня,  ірпінський дощ над ірпінським лісом. Дочекалися. На обстриженому бузкові вже теліпалося, геть неживе, зів’яле листя. І трава місцями збіліла, для мене це дещо дивно, бо на Київщині  немає такої знесилюючої і тривалої спеки, як у нас, на Миколаївщині.

Післядощова тиша мовби настроєний резонатор для фортепіано. Коливання тиші відчуваються на клітинному рівні, аж солодко душі.

Який антонім до слова війна? Мир! А ще – тиша!

22.06.2015

VІ

Господи, як геніально-неперевершено цвіте липа!

Геніальність – це цвітіння. Це стає очевидним при погляді на сяйнисту золоту купіль липового квіту.

Захоплено вбираю очима липовий цвіт. Ну що б, здавалося, особливого? Дрібненькі пахучі квіточки, жовтенькі, пухнасті тичинки! Але ж душа оживає! Радіє! Відгукується при погляді на рясно квітучу,  розкішну крону липи.

Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос – більш нічого.

А серце б’ється – ожива,

Як їх почує!.. Знать, од Бога

І голос той, і ті слова

Ідуть меж люди!..

На сході – війна. Війна. Це слово – ніби темна, без кольорів і навіть відтінків ніч. Війна… Її відгомін чути в Ірпені, та й по всій Україні.

А липа цвіте. Неповторно. Непохитно.

Може, навіть стоїчно, ясно-сонячно!

Знерухомлено стою під липою, ніби під сонячним водоспадом, що пахне медом. Кожна квіточка – особлива, неповторна. Стає  жаль: мить цвітіння – лише мить, але мить, більша за вічність…

23.06.2015