«Збігає час, як молоко на плитці...»

БОНН І КЕЛЬН                    

(німецький диптих)                                          

БУДИНОК  БЕТХОВЕНА

У домі Бетховена підлога скрипить,

підлога скрипить, а музика спить.

Скрипки – в домовинах футлярів.

Смички, як ткачі, тихо музику тчуть,

яку лиш глухий, може, здатен почуть –

підшкірно, як  гул капілярів.

Як пара коханців чи брат і сестра,

що мають на двох два фантомних крила,     

притислися два фортеп’яно…

І скрип затихає, і скрипка мовчить.

Нам тишу не вивчити – тільки повчить…

А ходиш – від музики п’яний.  

ПІД ОГРОМОМ СОБОРУ

Штефану Зайонцу, деміургові Дня поезії

під егідою ЮНЕСКО, та колегам з десяти країн       

У Кельні – не тільки кельнери,

у Бонні – не тільки бонни:

топчуть поети й Вертери

тут берегів  бетони.

В Бонні – Бетховен, в Кельні – Собор:

є з ким поговорити.

Хто з них сказав: «Твоя мова – як  хор»,

й вірш просив повторити?

Звісно, сказав таке не Собор,

а той чоловік в соборі –

який зібрав  під слів омофор

людей, що на вірші хворі.

Чується Кельну лиш музика й хор

в полі роздольнім нашого вірша –

вчи українську, брате Собор:

в строфах – семантики більше.