«Збігає час, як молоко на плитці...»

САЛЬТО ЧАСУ В ТАРАСОВІМ  ПАРКУ

 

Тут нашу юність і студентство

катком закатано в асфальти.

Та Час, буває, робить сальто,

вертає – бігуном з фальстарту.

 

...На грудях – вождь у однокурсниць:

лиш знак, що... груди  налилися!

І зирить Фройд, щоб... бути в курсі,

з кущів на розпашілі лиця.

 

І кагебіст – з кущів сусідніх:

в газетну дірку споглядання...

А ми у травах – як на сіні,

бо нам увечері – світання.

 

Здали істмат, здали  латину,      

а нас ще й разу не здавали:

довкруж  Тарасового тину

слабкішають усі навали.

 

...Іще зв’язок часів не рветься:

є Стус, Вінгран і Магомаєв...

Ще Дніпр широкий нареветься –

зате гріхів іще немає!

 

Невже то Бог біля Тараса

постав на чатах, бачиш, там ось?..

О, дівчинко – Таbula rasa!..*

І, Господи, Ga-u-de-a-mus!..**

 

*Чиста дошка (лат.), так кажуть і про людину, яка ще не знайшла внутрішнього змісту.

** Gaudeamus (букв. возрадуємося, лат.) – перше слово студентського гімну ХIII ст.  

 

ПРОГУЛЯНКА З ВИБОРОМ БІЗНЕС-ПРОЕКТУ, 

або Перспективи замку на Володимирській

 

 Тоді ще Київ не скам’янів

   від з’яви блудних своїх синів,

     очей Горгони, приблудних мерів:

       ще не косила різня садів,

       не крили плиткою тр?ви скверів –

      ніякий бізнес не сатанів.

    Ще архітектори – АРХІВАРВАРИ –

  не годувались... бетонним варивом,

 

 і не ховало в глибини гір

    це Місто душу... Повз Кия двір

      ми йшли частіше до Щекавиці:

        давався другий там слух і зір,

        якщо припасти впритул землиці!

      Струміли струни – від зір до гір...

     І гори ті аж біблійні, княжі

 були насправді і княжі, й наші –

 

 і більше начебто нічиї...

   Слова училися  течії,

     а спершу з нами їм ночувалось...

       Й тулився лицарем до віч її    

       там замок Річарда, той лицар відчаю,

      та ще нічого не начувалось...

     І привид замковий на дурняк

пив зі студентами... лиш коньяк.

 

 Коли вже Київ той вечорів,

     ми чули пращурів – не щурів...

        Вертались ранком від княжих трав

          до трав Тараса – повз цей анклав –

          квадратний замок на Володимирській,

         найкам’яніший совєцький замок,

в якім щезали тоді роди  людські...

І ніби вчувши зам?х і з?мах, –

 

 йшли протилежним, Софійським боком         

      і притискались до цих домів,

         де Васнецов жив, і Гашек смів

           придумать Швейка тут ненароком.

           Так ніби Гашек з кумедним Швейком

        чи Васнецов з його „Богоматір’ю”

    могли прикрить нас, щоб вільно швендять,

 так, ніби разом нас рятуватимуть...