«Збігає час, як молоко на плитці...»

ПОРОЖНЕЧА МІЖ  БЕРЕГАМИ

Пам’яті Аттили Могильного

Вибувають люди як такі,                             

як зі школи учні вибувають...

Чи як під лопатою – струмки,

що з землі сльозою видибають.

Навіснішають роки-круки,   

віддаляються гудки зозулі...

Без річок скучають береги.

Очерети – як думки поснулі.

Хоч воркочуть турмани*  твої,

і тебе ще крила пам’ятають:

ще на трави, на міські гаї,

як пір’їнки, строфи облітають…

*Перша збірка Аттили Могильного називається «Турмани над дахами».

Чотири осколки з поеми-кліпа «Пікнік із мільярдером»

СПРОБА ПРОЯСНЕННЯ ЕТНОГЕНЕЗУ

         Що більше перетворюємося в надлюдей,

         то більшими нелюдами ми стаємо.

                                                              Альберт Швейцер

У вашого етносу – фітнес.

У нашого етносу – Хронос.

У вашого – вілли розквітли,

у нашого – нищені схрони.

У вас – заофшорені схови,

у нас – нашорошена пам’ять.

І скроні посріблює совість...

Буває, вона до нестями 

в дім вашої совісті стука –

так, ніби шукає братання

чи хоче вас вивести з туги:

ті звуки на віллі чи в бані

лиш ваша сек’юриті слуха

і глушить – щоб жити в нірвані.