«Зламані сходи. Детективні записки соціопата», роман, частина 1

Борис Крамер

’Cause you know sometimes words have two meanings.

In a tree by the brook,

There’s a songbird who sings,

Sometimes all of our thoughts are misgiven.

Ooh, it makes me wonder, ooh, it makes me wonder.

Відверто кажучи, переродження старого мене здивувало. Він заусміхався до нас, ніби зустрів давніх друзів. Я ніколи не цікавився цією групою. Нині за «Дирижаблем» сумують тільки такі невиправні ретрогради, як цей Середа-антиквар. Тато теж, виходить, любив цю мелодію. Мама розказувала, що єдиним статком, який він привіз із робітничого гуртожитку в Миколаєві, був магнітофон «Дніпро». Це на ньому батько часто слухав мелодію про дивну леді, яка бачить на стіні знак, але вона хоче бути впевнена, тому що слова іноді мають два значення. На дереві біля струмка співоча птаха співає й іноді наші думки навіюють лихі передчуття. О-о-о, як це дивно! О-о-о, як це дивно!..

– Хлопці, ви знаєте, від чого здох соціалізм? – помолоділими очима без окулярів глянув на нас колекціонер. – Від ось такої магнітної бобіни!.. Сміливці з-за кордону привозили записи, у підпільних студіях розмножували. А далі… А далі… Всі співали разом із Робертом Плантом. Перебирали струни вслід за Джіммі Пейджом. О-о-о, як це дивно!..

There’s a feeling I get

When I look to the west,

And my spirit is crying for leaving.

In my thoughts I have seen

Rings of smoke through the trees,

And the voices of those who standing looking.

Ooh, it makes me wonder,

Ooh, it really makes me wonder.

Я дивлюся на захід, і на серці туга. І ридає душа, рвучись на волю. Наяву, як у сні, кільця диму у листі. Голос і очі з давнім болем… О-о-о, як це дивно! О-о-о, як це справді дивно!

Мама продала татів магнітофон через кілька років, як він пропав на полюванні. Не могла на нього дивитись і плакала. Кожна татова річ у мами викликала сльози.

Роберт Плант замовк і Джіммі Пейдж полетів на гітарі під небо. Грав за цілий оркестр. Мелодія окутувала серце й наповнювала якоюсь дивною задумою й смутком. Пісня розповідала про кохання, що проривається через віки й відстані, про пристрасті, що стають легендою й проростають крізь час, а душі підіймаються сходами до небес.

І раптом мелодія урвалась. Плівка знову зашипіла, наче хтось стер запис.

Ми розчаровано втупились у бобіну, що крутилась.

– Алло! Луїза! – озвався з магнітофона несподіваний чоловічий голос. – Як там на сьогодні? На старому місці?..

– Не знаю, - відповіла жінка, вагаючись. – Мого нема. Десь поїхав… Але я не можу. У мене голова болить…

– Що ти вигадуєш? Яка голова?..

– А ти не знаєш, коли у жінок голова болить? – зі знущанням перепитала незнайомка. – На мене червоні цигани напали… Як тобі ще сказати?

–От не везе! – зітхнув чоловік й по паузі запропонував. – Давай хоч так зустрінемось. Вип’ємо кави…

– Зайвий раз ризикувати? Ти забув, ким мій працює? – жінка обірвала розмову й кинула трубку.

У магнітофоні запікало.

Страницы