«Зламані сходи. Детективні записки соціопата», роман, частина 1

Борис Крамер

Повечеряв у ресторані «Голубий силует», з трудом прочитавши меню у холодному голубому світлі, що тут панувало всюди. Господарі ресторану шукали свій неповторний почерк і зупинились на фішці зі світлом. Мене переслідувало дивне відчуття: місто моєї юності було чуже й незнайоме. Чверть століття тому, сімнадцятилітнім, я покинув його і полетів у життєві мандри. Зрідка, звичайно, навідувався до мами, згадував друзів-однокласників, як ми бігали отут дворами та відганяли хлопчачі компанії «з того боку». Тоді були молодіжні змагання: укріпитись у своєму мікрорайоні й нікого стороннього не пускати. Район на район, як в американському регбі, голову вниз, праве плече вперед... Деякі хлопчачі банди завойовували по кілька кварталів і ставали козирними, на них звертали увагу дорослі, яким треба було порішати питання. Як добре, що мама мене часто затримувала вдома й сухо начитувала ненависні диктанти.

Емськ щедро світив вогнями й поночі здавався чужим. Все знайоме і разом з тим невпізнанне. Нові деталі й штрихи -  вогні реклами, палахкотливі вивіски, потужніший, ніж завше, шум автостради, говір веселої молоді на терасах кафе й ресторанів – підказували, що я в цьому місті ще не бував. Ніби несподівано отямився, прокинувся і не знаю, де перебуваю. У паралельній реальності, чи що?.. Це відчуття поглиблювала зустріч з Іларієм Шаманом, який розповів деталі слідства. Сорок років тому він, упевнений у собі слідчий, який умів ходити по слідах, зазнав нищівної поразки. Жовті «Жигулі» пропали, ніби крізь землю провалились. І відтоді його кар’єра покотилась донизу. Що б Шаман не робив, його упевненість розбивалась об поразку з мисливцями. Не міг заспокоїтись і визнати, що безсилий, нема жодної нитки, за яку можна потягнути. Все міркував, до безсоння й дзвону в голові, перебирав версії й варіанти. Схуд, як загнаний хорт, що втратив слід. Поразка труїла його й не давала вільно дихати. І наскоки полковника Сахна тільки добивали, змушували все частіше зазирати у чарку. Не було везіння, талану, то вже й не повернеться. Розчарований Іларій, попрацювавши дільничним, згодом пішов на пенсію й зайнявся колекціонуванням холодної зброї.

Удома сусідка тітка Марина чекала біля дверного вічка, бо як тільки дзенькнув ключами, зразу виринула за спиною.

– Юрчику!.. Ти, мабуть, голодний, - вигукнула. – Я спекла налисників. Попробуй!..

Тітка Марина завжди була членом нашої сім’ї. Син Костян десь валяється на нарах, а Семьйон Семьйонович обманув, утік на той світ.

– Я не голодний, тітко Марино, - відповів, не обертаючись.

– Тобі сили зараз треба, - повчально сказала сусідка.

– Що ви маєте на увазі?..

Я нарешті відімкнув замок й озирнувся.

– Не кожен день маму хоронять, - мовила тітка Марина й сльоза їй капнула у тарілку.

– Ви пам’ятаєте якісь обставини, як мій тато пропав? – запитав я її без переходу.

– О!.. О!.. Та коли то було! – сусідка зачудовано сперла руку з тарілкою на поручні сходів, ніби готувалась до довгої розмови. – Твоя мама чекала його у суботу ввечері. Потім чекала у неділю на вечір… Думала, охота вдалася, залишились на вихідні. А як уже в понеділок він не приїхав, то… Тут міліція почала ходити. Випитувала, коли поїхали, куди поїхали, з ким поїхали… І мене запитували. Чи не мав твій тато ворогів. А я що знаю? Нічого не знаю… Якось твоя мама мене пригостила горобцем, якого він підстрелив. Чирок називається… Ну, я тобі скажу! Ледве зуби не поламала. Кості та шкіра… Тверде м’ясо, наче дублене… Ой, Юрію, не повертайся назад. Минуле нехай собі йде. А ти живи…

– А когось із родичів… його друзів… знаєте?

Я не мав жодної надії, що вона мені поможе, але треба було кудись рухатись, шукати. Іноді відповіді лежать перед нами, а ми, сліпі й бездумні, не бачимо їх.

– Чекай, - замислилась тітка Марина й таки всунула мені тарілку. – У мене є одна знатуха… Клавка-бухгалтерша. Ми з нею разом у ЖЕКу працювали. То вона дружила з жінкою цього… Як його? Що багато пив. У підземних люках совався…

– Кабельника Северина Нечитайла, - підказав їй.

– От!.. Северина. Зараз піду подзвоню до неї. Може що розкаже.

Страницы