«Вранці море заростає ковилою...»

***

Браму городища цього

Охоронці зачинили

Перед носом, незворушно

Списи схилені схрестили.

 

Я із нього і до нього

Ви напевне помилились

Гляньте

на спині у мене

Герб його зів’яле листя

Я вам розповім напам’ять

Його вулиці й майдани

І людей його і навіть

Вас пихаті

Вас німове

 

В мене горло пересохло

Біля брами

 

ОДЕСА

 

Одісея Одеси

починається десь

одесную Бога

під огудою турків-татар-яничарів

під егідою греків античних

 і антів гречних гяурів.

Віяв рвійний Борвій,

 вії звівши до віку,

сонний сопів

 і нерівне дихання було у Борвія…

Довго носило Одесу

у просторах часу, як в морі,

скільки привеснень було

 і відзимнень-відпливів,

скільки зростало халуп,

зацвітало і цвіллю ставало,

 скільки чаринь і сирен

намагались її чарувати!

Віяв Борвій –

одісеї Одеси не час був кінчатись.

Далі біг Біг…

Горе богам і ганьба –

перегризлися межи собою:

неба горбата горба

 здобитись може ганьбою.

Хай собі!

Хлюпає Біг…

А одесную – Одеса,

зморена, орана,

торгами торгана,

зливами зливана,

плине вродливо-юно-зелена…  

Зараз Одесу прибило до мене...