«Про що шуміли дощі», роман (2 частина)

  Під ранок  звиклась зі статусом обікраденої. Але від самої думки про те, що в моїх володіннях шастали смердючі, але розумні й хитрі бики, я просто скаженіла. Так гидко! Наче слинявий, немитий старий дід запустив мені в мою білизну свої покручені артритом граблі.

    Ледь дочекавшись ранку, шаленіючи від злості, я стрімголов летіла на фірму, аби там влаштувати ревізію, чи, принаймні, хоч раз плюнути в пику отому гамадрилу.

    Чи я поверхи сплутала, чи заблукала в лабіринтах готелю, але офісу будівельної фірми, в якій ось-ось мала розпочатись моя трудова біографія, я так і не знайшла.

  Адміністратор готелю  вніс ясність. Виявилось, що мої гіганти-будівельники, які винаймали півтора поверхи готелю, несподівано зникли, маючи за оренду борги.

— Вам завинили, а в мене — вкрали.

— А ви не перша, хто їх розшукує. Вони тут акції скуповували, приймали авансові платежі за квартири, які начебто будуються, — почав розповідати адміністратор...

   Проте щось змінювати в заздалегідь побудованих планах я не наважилась. Мені просто не хотілось вислуховувати виття і скрегіт зубовний тата з мамою. Простіше буде, коли я відрахую десять тисяч від своїх двадцяти шести, скажу, що це і є гонорар за особнячок. А залишок від зароблених з Леською грошей буде як знахідка, оскільки мені невдовзі бути студенткою, а синоптик до того часу, може, й не знайде достойного заробітку.

                                                      * * *

   В передсвітанковій імлі, що мляво заповзає через вікна до  спальні, я милуюсь досконалістю ліній пругкого й ледь засмаглого тіла Аркадії. Тремтячою рукою, ледь торкаючись, проводжу від плеча до п’ят. Хочу запам’ятати кожен міліметр її тіла, аби колись легко вийняти з пам’яті цей зразок довершеності, коли нею буде захоплюватись хтось інший.

А може, все складеться досить таки буденно: її тілом будуть користуватись грубо по-споживацьки, від випадку до випадку, не естетствуючи і не особливо переймаючись досконалістю.

   Проганяю  химери майбутнього. Чого про це міркувати зараз? З похмілля завжди все в чорно-білих тонах, а особливо — майбутнє. Ось цей аромат шампуні, нічного крему і через сорок років поновить в пам’яті всі до єдиної деталі сьогоднішнього ранку. Ідеальна фігура. Молоде тіло і у ві сні жадало дарувати кохання, дихати ним і задихатись від нього. До нього ще не доторкнулись втома та байдужість. Рожеві, зовсім як у дитини, п’яти, підошви ніг. На обличчі — посмішка тріумфатора, який  перемагає життя.  Спляча красуня. Юрко б прокоментував інакше, щось на зразок: ще не сформований монстр.

  Та неминучий той час, коли пережиті розпач, образа, досада, злість  накладуть свій відбиток на всю цю досконалу безтурботність. Байдужість і недовіра до всього світу причаяться в перших зморшках, загрубіють руки, пругке тіло поступово перетворюватиметься на крихку, драглисту масу. Але все це не так швидко. В наступному житті.

  За що таке хороше вона  задаром віддає мені  все найцінніше? Чи мені це тільки здається?

   Відкриття початку процесу власного старіння має характер легенького подиху містичного вітру. І не важливо, що стало причиною: чи молоде, красиве й молодше за тебе жіноче тіло, чи рідіюче волосся на потилиці, чи сивина на скронях, вставні зуби — все це накриває свідомість темним рядном  зненацька. Хапаєш повітря, як риба, викинута на берег, дригаєшся, борсаєшся, а життєдайне водоймище все далі й далі від тебе.

   Перемагаючи гострий головний біль похмілля, я вивішую на обвуглених стінах моєї фортеці білі прапори. Розмірковувати після вчорашнього — аморально. Обережно, щоб не розбудити Аркадію, виповзаю з ліжка і навшпиньках крадуся до кухні. Там, за таких обставин, зажди є вихід: холодна, аж зуби ломить, горілка і якісно копчена риба. Ще раз затримую погляд на обличчі Аркадії і бачу, як відправляється потяг, на котрий я безнадійно спізнююсь. А габаритні вогні останнього вагону — наче дві дулі. Затихає перестук коліс, і незабаром все навколо накриє непроглядна товща тиші. Сиди і старій, хоч прямо тут, на валізах, хоч в джипах, офісах — обставини ніяк не впливають на процес.