«Німб», уривок з роману

А от надвечір, згадуючи той епізод перед сном, він раптом подумав уже цілком інакше. Спочатку вкотре згадав, що як давно вже не мав сексу. За тими страхами, що за ним підглядають, що тут всюди все нашпиговано камерами (а про таке йому натякнули, коли хотіли похвалитися, що все під охороною), він навіть під ковдрою руками вночі не маніпулював. А ще оті постійні нервові навантаження, постійна забитість голови різними думками, та й фізичні із тими тренажерами. І ось тепер якась така несподівана заява. Він і раніше вже собі подумував на ту тему, чи є секс гріхом і якщо є, то чому йому тоді той німб заявився. А тепер раптом вирішив, що якщо Галя такого захотіла, то, може, то не так уже якось і патологічно. Вона бачить у ньому якийсь ідеал, який створюють йому оточуючі і німб, але може справді вона б виховувала свою дитину від нього саме у отакій святості, якої прагне ніби то на шляху аж до монастиря. Може то і не було б так страшно неморально її запліднити і дати їй ту можливість виховати дитину саме від нього. В принципі, яка їй різниця? Хіба що в тому, що чекала б народження когось теж із німбом...

Петро Васильович усміхнувся. Ото було б весело, якби він передав ті гени, і вони почали таки народжуватися. Покоління святих із німбами. Відкрити тут заклад із запліднення і розмножувати святих. Він навіть ще більше посміявся з того і з себе теж, але далі думка збилася вже на побутові речі, пов’язані із актом запліднення, і по тому Петро Васильович вже мусив гасити збудження, щоб таки заснути. Раніше б він то зробив дуже просто: фантазія плюс рука, а тут довелося крутитися в ліжку і просто збивати себе іншими думками. Наприклад, про завтрашній виступ у районному черговому містечку, якими його тепер возили майже постійно, рекомендуючи говорити про праведний шлях, навертати людей до віри в життя і до кращого майбутнього.

х х х

До речі, за настановами пана Юрія його ніхто не вчив говорити навпростець, його просто готували до зустрічей, заодно наголошуючи, що люди вірять у нього (а він сам це бачив), чекають, що він скаже їм щось добре, світле, а отже він, його роль у тому), а їхня (тобто пана Романа і його помічників) місія йому допомогти в тому, тобто зустрітися з якомога більшою кількістю людей і їх переконати, що життя можна і треба змінити і що шлях той буде через світло. Його просили зробити послугу людям і він починав вірити в те, що робить правильно, що справді, навіть якщо той німб і таїть у собі якусь непевність, але все одно він принаймні поки що виконує для людей добру службу, піднімає їх до ліпшого, вирощує у них світле. Інша річ, що Петро Васильович все частіше змушував себе думати, а як же ж йому бути. Бо ж ту святість якось треба в собі підтримувати, напевно.

х х х

У ту ніч думками Петро Васильович собі допоміг лише на час, бо вранці прокинувся на поплямленому простирадлі. Так, вперше за стільки років від підліткового віку йому приснився еротичний сон і у нього сталася полюція. Але на відміну від того підліткового віку зараз він не мав змоги якось приховати ту біду. Ще лежачи у ліжку він вирішував, що робити, але таки наважився, встав і, швиденько згорнувши простирадло, відніс його до туалетної кімнати, щоб запрати ту пляму. А коли поправ і повісив сушитися на сушильника, то замислився, а от справді, що б сталося, якби Галя таки народила ту дитину? Або і інші? Вони змогли б у тих дітях зберегти чи то виховати ту святість? Вони б просто мусили то робити? А як би ті діти мали рости? Як би от вони радили собі з тими полюціями і фантазіями? Щоб казали їм на то їх мами? Та й взагалі здатні мами, оті 19-20-літні дівчиська виховувати ту святість? Ну, нехай Галя і старша, вже мудріша, але ж ото прийти з такою ідеєю, хіба мудра жінка могла б? Дурепа вона якась, та Галя...

Цікаво, а таки правда, що та Галя виховала свою дитину так, як вона розуміє святість? Тисячі людей, дивлячись на той образ святого на іконі, навіть і не замислюються, в чому була та святість, вони лише час від часу чують про то на святкових проповідях від священиків. Той стражданнями за віру заслужив, той навпаки благочестям і милістю. А уявити собі, як мама виховує з дитини святу особу... То якась би мала бути фантасмагорія... Та й що мала б думати про себе та дитина, від малку знаючи, хто її татко? І взагалі чи знайшлася б людина, яка змогла б вирішити тут всі питання? Для того треба бути Христом? Чудотворцем? Але тоді нащо над головою німб? Треба просто бути сином божим і про то знати.

Таким чином виходить, що якщо б народилася дитина від святого і вона б про то знала, то таки одразу була б запрограмовано святою?

Отак думав осяяний німбом чоловік, стоячи біля мокрого простирадла...

х х х