«Німб», уривок з роману

- Не знаю, чи може в тому виявлятися святість. Я думав над тим. Хіба що вона мала б підтвердити, що святість у тому, що я такий самий як ви. Я живу так само, як ви, я бачу все навкруги так само, як ви, я помічаю всі ті самі несправедливості і мерзенності, які творяться в політиці і багатьох інших виявах нашого житті. Освіта, медицина, правопорядок, суди... І я зазвичай такий самий безсилий, як і ви. Якщо так замислитися, то справді колись дві тисячі років тому у такому становищі, може був і сам Христос? Ні, я не порівнюю себе у жодному випадку з ним. Це не те. Я маю на увазі віру в те, що відбувається, інших. Може, ви і маєте справді рацію в тому, що то все ж таки щось мусить означати. Можливо, я сам повинен повірити, а скоріше за все – ми всі разом...

Зал мовчав...

- Скажіть, ви справді готові повірити і піти за мною?

Першим вхопив момент знову ж таки промовець. Він підняв над головою руки і заявив:

- Так, ми готові!

Аж тоді піднявся увесь зал і тепер уже Петро Васильович зірвав ті аплодисменти. Дещо розпачлива посмішка під німбом не виглядала на розпачливу, а скоріше на трагічно болісну. Болісну за всі гріхи світу.

* * *

Бородатий чортик сидів у кріслі в кімнаті пана Романа, попивав якийсь прозорий напій і просторікував:

- Кожен харизматичний політик проходить у своєму русі нагору дві фази, які схожі на фази метелика. Спочатку він визріває, навіть не знаючи, хто він і що. Свого роду личинка. Його ніхто не знає, і він зріє у своїй хатці, виглядаючи назовні крізь віконце і вивчаючи той світ, визначаючи хто він є в ньому... Врешті він готується до боротьби внутрі- і міжвидової, щоб зайняти краще місце під сонцем. Це його природне покликання і з тим ніхто нічого не зробить. А далі поступово він набирається досвіду і перетворюється на того, хто найкраще знає проблеми тих, кого він буде захищати як політик. Бо він живе між ними, він такий самий, як вони. Він справді щиро переймається всіма тими проблемами, бо вони і є часткою його. І чим він є простіший і відвертіший, чесніший, відкритіший, тим краще. І так він перетворюється на яскравого привабливого і викликаючого довіру легкого у словах і діях метелика. Він вірить в усе, що каже, все робить дуже щиро, оскільки якщо не буде вірити, то ніколи не стане лідером. Він по-справжньому блаженний і готовий іти на все заради ідеї. Саме такі люди, якщо спробувати підрізати їм крила на початку, потрапляють у тюрми і залишаються на все життя борцями. І в тому числі і завдяки тому піднімаючи людей, народ такий лідер стає яскравим і чистим. Йому вірять і по-справжньому віддано ідуть за ним. І соратники, і прихильники. Він здатен за собою вести багато, бо сам горить і запалює інших. Не вірите? Згадайте хоча б навіть найчастіше обговорюваних тепер лідерів – Лєніна чи Гітлера. На початках, я просто переконаний, вони свято вірили в ідею, яку проповідували, і готові були віддати на її реалізацію все. Або й так – до останніх свідомих днів вірили в те, що роблять правильно. Гадаєте, Пол-Пот у Камбоджі, який підняв на зміну країни знедолених хлопчисьок, не був таким? Без віри він би не знищив стільки людей у своїй країні.

А от наступний етап, третій – коли він, отой метелик, таки здобуває владу, вірніше, яку здобувають для нього інші, яка йому, як його переконали, була потрібна задля перемоги і проповідуваних і так потрібних іншим ідеалів. Він потрапляє навіть не в те, що звикли гарно показувати у казках у вигляді багатства, чи спокус влади... Ідеться не про те. Спокуси – не головне. Він потрапляє в тенета обставин. Адже ішли із ним до влади не тільки такі самі метелики, як він. Ішли ті, які знали, для чого ідуть... Гусінь. І залишилися біля керма, до якого він став, незмінними. Заручник обставин метелик вимушений із ними миритися. І врешті сам стає таким. Влада із вершини, яку скорив, перетворюється спочатку на тюрму, а далі -- на зручне і злачне місце. Бо починають добре годувати і догоджати. Ідеї зовсім не гаснуть, вони в голові того лідера продовжують існувати. Але він гадає, що вони вже і досягнуті. До того ж часто йому повторюють, що то так і є... Ховаючи від нього дзеркало, де б він побачив у собі вже не метелика, а гусінь.

Тож висновок про нашого Петра Васильович який? Доведіть йому, що він лідер, а потім дайте йому владу. І він ваш. Навіть не треба підписувати з ним жодних паперів. Він буде вас слухатися і виконувати всі ваші вимоги, особливо, якщо їх відповідним чином подати. Для нього не народ, не люди, які завоювали йому владу, будуть основою боротьби, а ви, бо ви є і завжди були його зв’язковим у боротьбі. Він знає, що саме з вашою допомогою досяг перемоги у своїй святій боротьбі. Ви йому найголовніший друг і брат. Ну, і якщо не помилитися ніде на тому шляху, то завжди ним будете. Він стане і вашим фанатом і вашими руками. Потрібно буде лише вкладати йому продовження ідей боротьби. Відповідну інформацію.