«ЗЛАМАНІ СХОДИ», роман, частина 2

Від автора

Дякую Кирилові Литовченку, онуку сержанта Литовченка, який розповів меню цю незвичну історію. У зв’язку з тим, що головний герой з етичних міркувань не захотів розкриватись, він у цій розповіді виступає під прізвищем Холоденко. Відповідно я був змушений змінити назву міста, з якого виїхали на полювання мисливці. Іларій Шаман підказав, щоб я не міняв прізвищ Вербицького й Нечитайла. Та і його, слідчого, залишив таким, як є – з поразкою і почуттям невиплаченого боргу. «Такі борги, - сказав він, - не повертаються».

Юрій разом із дружиною Ією і сином Ігорем переїхав в Емськ. Люди охоче повертаються у ті місця, де їм було добре. Разом вони доглядають батька і дідуся. Чоловік, якого через сорок років знайшли у притулку, досі не говорить, але все розуміє і надовго застигає біля портрета Настасії. Зрідка до них приїжджає генерал Іван Хромовий.

Мільйонерові, колишньому майору Збруєву не пощастило: в нього вчепився приватний детектив Григорій Бурий. І доказав, що сержанта Литовченка викинули  з вікна його охоронці.  

Хочу добре слово сказати про енергійних братів Капранових, які надихнули мене на цей роман. Їхній виступ на зустрічі із читачами додав мені впевненості.

Вдячний дружині Марії за толерантну критику і літературне редагування.

І, звичайно, не можу не згадати перекладачку, мою невістку Галину Жеграй, яка переклала українською баладу «Stairway to Heaven», написану Робертом Плантом, Джімом Пейджем і Джоном Бонемом біля каміна провінційного замку Гедлі Ґрейндж (Гемпшир) у різдвяні дні 1970 року. Ось її переклад цієї композиції.

СХОДИ ДО НЕБЕС

Є леді, яка переконана:  все, що блищить, то золото.

Вона купує собі сходи до небес.

Вона впевнена, як дістанеться туди,

То попри зачинені крамниці, дістане те,

За чим прийшла – варто лиш слово сказати.

Ох, так купує вона сходи на небо.

На стіні є знак,

Але вона хоче переконатись, 

Бо, знаєте ж, мають слова по два значення.

На дереві коло струмка

Щебече птаха співоча.

Часом думки наші лихі передчуття навіюють.

Ох, це дивує мене, направду дивує.

Погляд на захід здіймає у грудях відчуття,

Що душа відчайдушно прагне на волю.

У думках бачив я кільця диму,

Що мереживом пливли крізь дерева.

І чув голоси,

Що линули від тих, хто непорушно стоїть

                                                      і спостерігає.

Ох, дивує це мене, направду дивує. 

Шепіт пророчить, що скоро

У нашім серці пісня прокинеться.

Сурма приведе нас до тями.