«Долі судилося бути саме такою...»

***

Буде рідне проступати з ночі

Павуками срíберних вогнів.

Буде жінка малювати очі,

Ковзатиме погляд по мені.

А земля світатиме, туманна,             

У туманних плинах пташих цят.    

Саме ця – пекуча і обманна,                             

Ніби хтось мені щось обіцяв.       

Ніби... Ніби... Все одно немало.

З тим обманом – над панами пан.                    

Ще й таке: «І смолкнєт шум вакзала...»          

Десь отак: «Сірєнєвий туман...»