«Ми — не казки»

***

Морозом затягує око вікна

Хоч березень

Це

Не зима а весна

Хоч березень

Сніг над світами летить

І гибнуть

Холонуть пташині гурти

Сніги не здолати ключами бузьків

Хто винесе з Ирію душі людські

Іде до спокути за наші гріхи

Цей всесвіт

Де ми

Перелітні птахи

Де ми

Лише гості

Де ми

Лише дим

Та що полишаємо тим

Молодим

Що будуть без нас

Обживати свій час

Що будуть спокутувать наше

За нас

В тумані нудотний гудок маяка

То сніг

То туман

Молоко молока

Зими запізнілої стежка слизька

Либонь

У природи це помста така

 

***

Тут

Одесную степ

Там

Ошую Одеса

Зачаровані плеса

Пляж халуп і халеп

Світ палаців

І доль

Токовище магічне

Даль вітрильника кличе

За печальну юдоль

Спить на сонечку мить

Власник сонної миті

Я на цім білім світі

Лиш Таласса не спить

І зі степу мого

День спіткнеться об хвилі

На степу

На могилі

Ніч забуде його

Там

Де сонце згаса

За муаровим крепом

Ще проллється над степом

Ніби сльози

Роса

 

***

Ми не казки

Ми навіжені міти

І в душах наших поселилась ніч

За щастя жить

Візьме сльозою митар

Той митар

Із пекельних потойбіч

І розіпне

Не вірячи в безгрішшя

Прикмети наших ошалілих днів

Від шепоту луни до крику тиші

За глузд що у коханні знавіснів

Сни розбатує на дереворити

Де поруч наших не знайти облич

Ми не казки

Ми божевільні міти

Ми ворожба пекельних потойбіч

 

***

Ти лише згадка

Сон минулих літ

Ти лише вітер необжитих весен

Ми розлетілись колами на плесі

І крига зим наш вилизала слід

Вже наш Амур кривавить твердь земну

Безкрилий

Злий

Відрубаний від неба

Ростуть літа крізь мене і крізь тебе

Мене самого

І тебе

Одну

То скільки їх іще

Наплакав кіт

Чи навпаки

Еони та епохи

Пора і прокидатися потроху

З цієї згадки

Сну минулих літ

 

***

І ніч була

Як брила кам’яна

І місяць був

Блідий як потопельник

Була зима

І дерлася на скелі

З долин

Німого затишку луна

Була і ти

Тендітна і палка

Зими тієї

Ніжна королева

І міць була

Гартована

Сталева

Кохання

 

Річка

Випита

Мілка

Тепер біжить

Між нас і межи нами

Строкаті дні

Як сонмище сорок

Украли злидні пам’ять на оброк

І вже полюють за моїми снами

От

Спромоглися душу вполювать